Субота 23 тижня після П’ятдесятниці

Апостол дня.2Кор. 8, 1–5

1 Повідомлюємо вас, брати, про ту ласку, що її Бог дав Церквам македонським. 2 Серед численних турбот, яких вони зазнали, їхня надмірна радість та їхня глибока бідність вилилась без краю на їхню багату щедрість; 3 вони мірою сили, – я про це свідчу, – і понад силу, добровільно, 4 вельми наполягаючи, просили нас, щоб ми дали їм ласку брати участь у службі на користь святих. 5 Вони ж, понад надію нашу, самих себе віддали перше Господеві, а потім нам, з Божої волі. 

Роздуми владики Венедикта:2Кор. 8, 1–5 «Їхня надмірна радість та їхня глибока бідність вилилась без краю на їхню багату щедрість»

Дуже часто ми нарікаємо на обставини, які є, нарікаємо на людей, які нас оточують, нарікаємо самі на себе, як ми не вміємо приносити плоди, не вміємо у цьому всьому плодоносити. Ці наші проблеми, скорботи, труднощі  та трудні ситуації, це є обставини, які нам дав Бог. Часто ми думаємо, що коли б мали достаток, могли б комусь допомагати чи вирішувати щось. А той, що має достаток, каже, що коли мав би менше всього цього, то міг би іншими зайнятись.

Ми завжди маємо претензії до обставин. Вміймо побачити, що саме в цих обставинах Бог хоче, щоб ми приносили плоди, щоб ми щедро плодоносили і вміли в тих обставинах робити щось важливе, до чого він нас призначив.

Євангеліє дня.  Лк. 8, 16–21

16 Ніхто не засвічує світила, щоб його вкрити посудиною або поставити під ліжко, а, навпаки, його ставлять на свічнику, щоб ті, що входять, бачили світло. 17 Нічого бо нема захованого, що б не стало явним, ані нічого тайного, що б не стало знаним і на яв не вийшло. 18 Вважайте, отже, як слухаєте: бо хто має, тому дасться; а хто не має, заберуть і те, що йому здається, нібито має.” 19 Мати його й брати прийшли були до нього, та зачерез народ не могли до нього доступитись. 20 Його повідомили: “Мати твоя і брати твої стоять надворі, хочуть побачитися з тобою.” 21 Він же у відповідь сказав їм: “Мати моя і брати мої це ті, що слухають слово Боже й його виконують.” 

Роздуми Венедикта: Лк. 8, 16–21 «Вважайте, отже, як слухаєте»

У часі Божественної Літургії ми часто чуємо слова «Будьмо уважні!» Бачимо, що Бог промовляв дві тисячі років тому такими ж словами до свого народу, і зараз Він так само неперестає промовляти в нашому житті.

Маємо бути уважні до голосу Божого, який особливо можемо почути в часі найбільшої зустрічі з Ним – на молитві. Вслухатися в ті порухи серця, в ті пережиття, які нам Бог дає; вслухатися в Бога через ті чи інші слова, які нам хтось промовляє; вслухатися в події, які відбуваються в нашому житті; вслухатися в ті чи інші свої відчуття… Бог для того нам і дав два вуха, щоб ми вслухалися, що діється навколо нас.

Ми здебільшого звикли, що все, що діється, немовби якесь тло, а коли ми вслухаємося в події, в ситуації, в пережиття, то можемо побачити, що це немовби велика симфонія. І завжди Бог присутній в нашому житті, а лише ми не завжди готові та спроможні Його почути!