Субота 19 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. 1 Кор 15, 58–16, 4
58 Отож, мої любі брати, будьте тверді, непохитні, визначайтесь у ділі Господнім повсякчасно та знайте, що труд ваш у Господі не марний.
1 А щодо збірки на святих, то робіть і ви так, як я був наказав Церквам галатським. 2 Першого дня тижня кожний з вас хай відкладає в себе, збираючи, що може заощадити, щоб збірок не робити тоді, коли сам прийду. 3 А коли прийду, пошлю тих, що їх ви вважатимете, з листами, щоб вони віднесли ваш дар у Єрусалим. 4 Коли ж буде потрібно піти й мені самому, то вони підуть зо мною.
Роздуми владики Венедикта: 1 Кор 15, 58–16, 4 «А шодо збірки на святих, то робіть і ви так, як я був наказав Церквам палатським.»
Інколи, коли заходить справа про речі матеріальні, про гроші, ми як християни до кінця не можемо собі дати раду. Ніби кажемо, що це матеріальне, земне, про це не потрібно дбати, але бачимо, що ніхто не може без матеріальних речей і грошей обходитись.
Не річ в тім щоб щось мати чи не мати, посідати чи ні, справа вміти цим керувати. Кажуть, що нема бідних чи багатих. Є ті, кому Бог дав багатства і гроші, і ті, котрі потребують цього. Отже, ті, котрим Бог дав, мають добре розприділяти ці багатства для власних потреб і потреб потребуючих. Тому важливо розуміти, коли Бог посилає якісь багатства, гроші, дібра, що це не лише дає для нас. А коли ми вміємо більше віддавати, то Бог може більше покласти знову. У житті маємо такий досвід не раз. Коли ми дали, віддали, допомогли, може, з останнього, то Бог повертає нам вдесятеро. Тож вміймо тими багатствами, які Бог дав, ділитися з іншими людьми.
Євангеліє дня. Лк. 5, 17–26
17 Раз якось, коли Ісус навчав, були при тому фарисеї та учителі закону, що поприходили з усіх сіл Галилеї та Юдеї і з Єрусалиму; і сила Господня була на ньому, щоб оздоровляти. 18 Аж; ось люди несуть на ліжку чоловіка, що був розслаблений; вони шукали способу, як би його внести та перед ним покласти. 19 І, не знайшовши, кудою б його внести через натовп, вилізли на крівлю і крізь череп’яну стелю спустили його з ліжком на середину перед Ісуса. 20 Бачивши їхню віру, Ісус мовив: “Чоловіче, прощаються тобі твої гріхи!” 21 А книжники та фарисеї почали міркувати: “Хто це такий, що говорить богохульства? Хто може гріхи відпускати, крім одного Бога?” 22 А Ісус же, знаючи думки їхні, відповів їм: “Чому так думаєте в серцях ваших? 23 Що легше, сказати: Відпускаються тобі твої гріхи, – чи сказати: Встань і ходи? 24 Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати”, – мовив розслабленому: “Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко та й іди додому.” 25 І вмить він устав у них перед очима, взяв те, на чому лежав, і пішов до свого дому, славлячи Бога. 26 А всі остовпіли від здивування та прославляли Бога. Вони переповнилися страхом і казали: “Сьогодні бачили ми дивні речі.”
Роздуми Венедикта: Лк. 5, 17–26 «Бачачи їхню віру, Ісус мовив: «Чоловіче, прощаються тобі твої гріхи!»
Бачимо в Євангелії, що тисячі людей ходили за Христом, а лише деякі зцілювалися. Зцілювалися ті, хто довіряв Богові, хто на Нього покладався цілковито. Саме віра цих людей була тим, що дозволяло їм отримувати зцілення від Господа.
Сьогоднішнє Євангеліє не вказує про чоловіка, який був хворий, розслаблений – чи він вірив, чи не вірив, навіть чи бажав, чи не бажав оздоровитися, а на те, що його принесли, певне, його друзі. І саме через їхню віру Господь прощає йому його гріхи і оздоровлює його.
І це дуже важливо для нас, що через нашу віру, нашу молитву за когось Бог може робити чудеса за нашою вірою, за нашою молитвою. Не лише дати нам, але й іншим. Тому наша віра має спроможність зробити багато чудес не лише для себе, але і для інших осіб.