Середа 15 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. Гл. 3, 15–22
15 Брати, я говорю по-людському: Навіть людського заповіту, укладеного, як годиться, ніхто не може скасувати чи до нього щось додати. 16 Обітниці ж були дані Авраамові та його потомкові. Не сказано: “Потомкам”, немов би про багатьох, лише про одного: “І твоєму потомкові”, яким є Христос! 17 Кажу бо це: Завіту, уже затвердженого Богом, закон, що надійшов по чотириста тридцятьох роках, не може скасувати й таким чином зробити недіючою обітницю. 18 Бо коли б спадщина була від закону, вона б не була вже від обітниці; Авраамові ж Бог дарував свою ласку через обітницю. 19 А що ж тоді закон? Його додано із-за переступів, доки не прийде потомство, якому була дана обітниця, проголошена ангелами через посередника. 20 Посередника ж нема, коли є хтось один; а Бог один. 21 То хіба закон проти обітниць Божих? Зовсім ні! Було б інакше, якби дано закон, який міг би оживляти. – тоді справді від закону було б оправдання. 22 Але Письмо все замкнуло під гріхом, щоб віруючим була дана обітниця завдяки вірі в Ісуса Христа.
Роздуми владики Венедикта: Гл. 3, 15–22 «Посередника ж нема, коли є хтось один; а Бог один»
Бачимо в Старому завіті людина через посередництво жертвоприношень приносила своє покаяння перед Богом. Були священнослужителі в Храмі, які приносили ці жертви, були ті посередники, які примиряли людину з Богом. Новий Завіт відкриває щось нове. Вже немає посередників, коли з одного боку є людина, а з іншого – Бог. Тут вже є Христос, як людина і як Бог. І в Христі людина отримує цього Посередника, який насправді є посередником, Він є Богом, і Він є людиною.
Саме Ісус є тим, який пов’язує людський рід з Богом. Погляньмо, яким близьким став нам Бог. Він став людиною, став одним з нас. Як кажуть отці, Бог став людиною, щоб для людини стало можливо провадити божественне життя. Саме тому Бог стає людиною, щоб сподобити нас Божественного життя. Лише в Христі ми здатні до цього життя. Христос нам дав цю здатність. Тільки маймо відвагу жити цим Божественним життям.
Євангеліє дня. Мр. 6, 7-13
7 І покликав дванадцятьох і заходився їх посилати по двох, даючи їм владу над нечистими духами. 8 І наказав їм, щоб нічого не брали на дорогу, крім палиці самої, – ні хліба, ні торбини, ані грошей у гаманець; 9 щоб обувались у сандалі й не вдягались у дві одежі. 10 І говорив їм: До якого б дому ви тільки зайшли, там перебувайте, аж поки не вийдете звідти. 11 А коли в якомусь місці вас не приймуть і не слухатимуть вас, то, виходивши звідтіль, обтрусіть порох із ваших підошов – на свідоцтво їм. 12 Вони, вийшовши, проповідували покаяння, 13 і виганяли численних бісів, а й намащували олією чимало хворих та оздоровлювали.
Роздуми Венедикта: Мр. 6, 7-13 «Наказав їм, щоб нічого не брали на дорогу»
Кожен з нас завжди шукає певності в своєму житті, хочемо мати освіту, працю, житло, мати осіб яким довіря’ємо, та багато чого іншого. Ми хочемо мати певність для себе у своєму майбутньому житті, тому чинимо те чи інше.
Виходячи з цього ми бачимо, як часто, хоч і називаємось християнами, шукаємо тієї певності в людях, або обставинах. Ми часто цілком не здатні і не вчимо себе мати цю певность в Бозі.
Ніщо не є певним: люди як і обставини змінюються, політичні та економічні ситуації також. Жоден банк, жодна політична система не є певними, як і всі люди: сьогодні вони є нашими друзями, а завтра зраджують.
Отже, нічого певного на землі знайти не можемо, тільки Господь є незмінним. Це для нас добра вказівка щоб ми не уповали ні на що, а в будь-яких обставинах училися шукати впевненості в Богові, довіряти Йому. Все більше були свідомі того, що саме наша віра в Спасителя, це єдине, що може дати нам певність в житті.