П’ятниця 13 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. 2 Кор. 11, 5–21
5 Однак, гадаю, що я нічим не нижчий від тих «архиапостолів»! 6 Хоч я і неук словом, але не знанням, як ми вам перед усіма та в усьому показали. 7 Невже я допустився гріха, смиряючи себе самого, щоб вас піднести вгору, – вам бо проповідував даром Євангелію Божу? 8 Інші Церкви я оббирав, беручи від них плату, щоб вам служити. 9 І коли був у вас і терпів нестачу, я не був тягарем нікому, бо мені у моїй нестачі допомогли брати, що прийшли з Македонії. У всьому я вважав на себе, щоб вам не бути тягарем, і вважатиму й далі. 10 Як істина Христова, що в мені, – цієї похвали ніхто в мене не відніме у сторонах ахайських! 11 Чому? Хіба я не люблю вас? Бог те знає. 12 А що роблю, те робитиму й далі, щоб узяти всякий привід у тих, які приводу шукають, щоб вони були схожими на нас у тому, чим хваляться. 13 Оті бо – то апостоли неправдиві, робітники лукаві, що вдають апостолів Христових. 14 Воно й не диво: сам бо сатана вдає з себе ангела світла. 15 Нічого, отже, надзвичайного в тому, коли і його слуги вдають із себе слуг праведности. Кінець їхній буде за ділами їхніми. 16 Знову кажу: Нехай ніхто мене не вважає за безумного! А як ні, то прийміть мене за безумного, щоб і я міг трохи похвалитися. 17 Що я кажу, кажу те не в Господі, але немов у безумстві, що дає мені відваги хвалитися. 18 Тому що багато інших хваляться з тілесних спонук, то і я буду хвалитися, 19 бо ви радо терпите безумних, самі такі розумні! 20 Ви терпите, коли вас хтось неволить, коли хтось об’їдає, коли хтось обдирає, коли хтось ставиться до вас ізгорда, коли хтось б’є вас в обличчя! 21 На сором кажу це, які то слабкі ми виявилися. Та в чому б там хто не виявляв сміливости, – говорю мов безумний! – я також можу її виявити.
Роздуми владики Венедикта:2 Кор. 11, 5–21 «Сам бо сатана вдає з себе ангела світла»
Маємо собі чесно признатись, як нам вдається добре відігравати роль в тих чи інших життєвих ситуаціях: чи то у праці, чи в родині, а навіть і в церкві. Апостол каже дуже категорично, що диявол, сатана може вдавати з себе ангела світу. Можемо вдавати й ми до пори до часу. Але Бог, який є серцевідець, який любить нас, створить такі ситуації, щоб ми показали справжніх себе. І це неминуче станеться в певних життєвих ситуаціях, бо шила в мішку не втаїш. І не маємо знеохочуватись чи падати духом, а потрібно вставати та йти далі.
Коли ми змінимо самі себе і наблизимось до Господа, то у будь-яких життєвих ситуаціях, чи нас будуть хвалити, чи критикувати, чи будуть ситуації милі, чи немилі, приємні чи неприємні, всюди ми будемо тими, ким ми є. І будемо не вдавати когось, а являти того, з Ким ми живемо і Хто живе в нас. Тому живімо з Господом і являймо Його в будь-яких життєвих ситуаціях.
Євангеліє дня. Мр.4, 1–9
1 Знову розпочав Ісус навчати над морем. Сила людей зібралась навколо нього, тож він увійшов у човен, і сидів у ньому, на морі, а ввесь народ був на землі при морі. 2 І він багато навчав їх притчами, і говорив до них своїм повчанням; 3 Слухайте: Ось вийшов сіяч сіяти. 4 Коли він сіяв, дещо з зерна впало при дорозі, та прилетіло птаство й видзьобало його. 5 Інше впало на ґрунт каменистий, де не було землі багато, і вмить зійшло, бо земля була не глибока. 6 Коли ж зійшло сонце, воно згоріло і, за браком коріння, висхло. 7 А інше впало між тернину, і зійшла тернина та його поглушила, тоді воно не дало плоду. 8 Ще ж інше впало на добру землю – і дало плід, що сходив і ріс; і принесли: те у тридцять, те у шістдесят, а те й у сто разів більше. 9 І додав: Хто має вуха слухати, хай слухає!
Роздуми Венедикта: Мр.4, 1–9 «І дало плід, що сходив і ріс»
Коли придивитися до нашого життя, то кожен з нас покликаний Богом приносити плоди. Але як різні дерева приносять різні плоди, так і люди є різні, і Бог очікує від кожного саме його плодів.
Однак часто ми найперше дивимось на інших: як вони живуть, як поводяться в різних ситуаціях, які приносять плоди, добрі чи злі. Когось критикуємо, когось хвалимо. Але нерідко ми несвідомі, що маємо пильнувати найперше себе, щоб бути тою землею, в яку Боже слово падає і приносить плоди. І кожен спроможний приносити ці плоди і має до цього всі здібності та можливості. Проте мусить ту землю, значить, самого себе, обробляти, щоб бути родючим ґрунтом.
Бог є Той, Хто завжди прагне сіяти, Той, Хто сіє завжди. Але чи Його слово в кожну хвилину нашого життя зможе плодоносити? Чи ми завжди готові чинити Божу волю? Чи ми завжди готові прийняти те зерно, що Бог сіє в нас?
Тому вдивляймося і будьмо тою землею, яка завжди плодоносить в будь-яких життєвих обставинах.