Неділя 7 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. Рим. 15, 1–7
1 Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних, а не собі догоджати. 2 Кожний із нас нехай намагається догодити ближньому: на добро, для збудування. 3 Бо й Христос не собі догоджав, а як написано: «Зневаги тих, що тебе зневажають, упали на мене.» 4 Все бо, що було написане давніше, написане нам на науку, щоб ми мали надію через терпеливість й утіху, про які нас Письмо навчає. 5 Бог же терпеливости й утіхи, за прикладом Христа Ісуса, нехай дасть вам, щоб ви між собою однаково думали за Христом Ісусом; 6 щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа. 7 Тому приймайте один одного, як і Христос прийняв вас у Божу славу.
Роздуми владики Венедикта:Рим. 15, 1–7 «Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних»
Нам непросто сприймати свої слабості та обмеженості, а де вже слабості інші інших! Ми завжди хочемо і очікуємо, щоб інші поступали досконало. Але саме в цьому криється вся небезпека. Ми хочемо, щоб інші поступали досконало там, де ми самі недосконалі.
Тому пам’ятаймо, що тих немічностей і слабостей нікому з нас не бракує. Так, ми маємо свої сильні, поважні сторони, але маємо також і свої слабості та обмеження. Вміймо з покорою ці слабкості інших прийняти, і так само інші будуть приймати наші обмеження і слабкості, носити наші немочі.
Євангеліє дня. Мт. 9, 27–35:
27 І як Ісус відходив звідти, слідом за ним пустилися два сліпці й кричали: “Помилуй нас, сину Давидів!” 28 І коли він увійшов до хати, сліпці приступили до нього, а він спитав їх: “Чи віруєте, що я можу це зробити?” – “Так, Господи!” – кажуть йому ті. 29. Тоді він доторкнувся до їхніх очей, мовивши: “Нехай вам станеться за вашою вірою!” 30 І відкрились їхні очі. Ісус же суворо наказав їм: “Глядіть, щоб ніхто не знав про це.” 31 Та ті, вийшовши, розголосили про нього чутку по всій країні. 32 А як вони виходили, приведено до нього німого, що був біснуватий. 33 Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: “Ніколи щось таке не об’являлося в Ізраїлі!” 34 Фарисеї ж говорили: “Він виганяє бісів князем бісівським!” 35 Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу.
Роздуми Венедикта: Мт. 9, 27–35:«Слідом за ним пустилися два сліпці й кричали: “Помилуй нас, сину Давидів!”»
Можемо собі уявити ситуацію, в якій натовп так обступив Христа, що до Нього годі було доступитися. А тут два сліпці, які голосно кричали, бо хотіли докричатися до Господа, просячи Його про зцілення і про помилування. І саме через їхній крик Ісус зцілив їх.
Цей уривок дуже важливий для нас. Ми щось у Господа попросимо, помолимось, і коли відразу не отримуємо, то відступаємо. Є в нас якась проблема, ми сказали Богові, промовили молитву, пішли до церкви чи прочитали псалом і далі замість бути витривалим в своєму проханні зупиняємось.
На прикладі цих сліпців можемо побачити їхню настирливість, наполегливість, впертість в своєму проханні. Часто Бог нам щось не дає відразу, щоб ми самі для себе пересвідчились чи нам про це дійсно йдеться, чи ми наполегливі у цьому проханні. Тому так само наполегливо, як ці сліпці, прохаймо і благаймо Господа, і Господь завжди нам дасть!