П’ятниця 5 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. – Рим. 16, 1–16
1 Поручаю вам Фиву, сестру нашу, служительку Церкви в Кенхреях; 2 щоб ви її прийняли у Господі, як святим личить, та щоб допомогли їй у кожній справі, в якій би вона вас тільки потребувала, бо вона багатьом стала у пригоді та й мені самому. 3 Вітайте Прискиллу та Акилу, співробітників моїх у Христі Ісусі, 4 які за мою душу шию свою клали, яким не лише я один дякую, але також усі Церкви поган; 5 вітайте також їхню домашню Церкву. Вітайте Епенета, улюбленого мого, що є первісток Ахаї для Христа. 6 Вітайте Марію, що багато для вас трудилася. 7 Вітайте Андроніка та Юнію, родичів моїх і співв’язнів, що є визначні між апостолами, які випередили мене в Христі. 8 Вітайте Ампліята, улюбленого у Господі. 9 Вітайте Урбана, співробітника нашого в Христі, і Стахія, улюбленого мого. 10 Вітайте Апелла, випробуваного в Христі. 11 Вітайте Аристовулових. Вітайте Іродіона, родича мого. Вітайте Наркисових, що в Господі. 12 Вітайте Трифену і Трифосу, що працюють у Господі. Вітайте улюблену Персіду, що багато трудилась у Господі. 13 Вітайте Руфа, вибраного в Господі, і його та мою матір. 14 Вітайте Асинкрита, Флегонта, Гермеса, Патроваса, Герму і братів, що з ними. 15 Вітайте Філолога та Юлію, Нерея і його сестру, Олімпія і всіх святих, що з ними. 16 Вітайте один одного святим поцілунком. Усі Церкви Христові вас вітають.
Роздуми владики Венедикта: Рим. 16, 1–16 «Вітайте Прискиллу та Акилу, співробітників моїх у Христі Ісусі»
Бачимо, що апостол Павло передає вітання для дуже багатьох осіб. Про всіх них він пам’ятає, нікого не забув, про всіх турбується і дбає. Важливо і нам дбати про інших людей, турбуватися, клопотатися і переживати. Переважно наші стосунки бувають такі мимолітні, тимчасові. Ми не звертаємо уваги на їхнє продовження, пам’ять про цю людину.
Пам’ятаймо про всіх, кого Бог дав нам в нашому житті, через яких Бог зробив стільки добра, які дозволили Богу через них зробити для нас стільки добра. І дозволяймо Богові робити добро іншим через нас!
Євангеліє дня. Мт. 13, 4–9
4 І коли він сіяв, деяке впало край дороги, і прилетіло птаство і повидзьобувало його. 5 Інше впало на ґрунт кам’янистий, де не було землі багато, і зараз же проросло, бо земля була неглибока. 6 Як зійшло сонце, воно вигоріло, а що не мало коріння, усохло. 7 Інше впало на тернину, і вибуяла тернина й заглушила його, 8 Інше впало на добру землю і вродило одне в сто разів, друге в шістдесят, а інше в тридцять. 9 Хто має вуха, нехай слухає.”
Роздуми Венедикта: Мт. 13, 4–9«Інше впало на добру землю і вродило одне в сто разів, друге в шістдесят, а інше в тридцять».
Бог завжди сіє, завжди промовляє до кожного з нас. Ніхто не може поскаржитись, що Богові до нього байдуже. Але чи ми даємо, щоб ті Божі зерна, які падають в нас проростали?
Найбільше Бог промовляє до нас через наше сумління. Але часто ми йдемо всупереч сумлінню. Ми не даємо, щоб ці зерна проростали в нашій душі. Що більше, ми будемо вслухатися в Господа і коли більше будемо жити за нашим сумлінням, що більше будемо давати, щоб ці зерна падали, то більше це сумління буде розвиватись. Тоді більше ми будемо цією родючою, плідною землею, в якій буде проростати Божа мудрість. Як поле потрібно постійно обробляти, щоб мати якийсь плід, так і нашу душу потрібно обробляти, вправляти, спрямовувати до Бога.