2 (19) Грудня, середа. Св. прор. Авдія. Св. мч. Варлаама.
Утреня: по “Бог Господь”: тропар прор. (2), Сл. мч., І нині: богород. відпустовий за гласом тропаря мч. Катизми чергові, сідальні Октоїха. Канон Октоїха, прор. та мч. По 9-ій пісні – світильний Октоїха, прор. Сл.: світил. мч., І нині: хрестобогородичний. Стиховня Октоїха. По “Отче наш”: тропар прор., Сл. мч., І нині: богород. за гласом тропаря мч. і за днем тижня.
Часи: на 1-му – тропар дня; на 6-му – храму; на 3-му – прор. та 9-му – мч.
Літургія: вся служба дня. Ап. – 1 Тим. 287 зач.; 5, 22-6, 11. Єв. – Лк. 90 зач.; 18, 15-17; 26-30.
Вечірня: катизма чергова. На “Господи, візвав я” – 6 стихир: передсвяття – 3 і прп. – 3. Слава: прп., І нині: передсвяття. На стиховні: стихири передсвяття. Тропар прп., Слава, І нині: передсвяття. Відпуст середній з поминанням служби дня і прп.
В цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті святого пророка Авдія та святого мученика Варлаама.
Святий пророк Авдій був із землі Сихемської, із села Витахарамського, служив-бо при дворі царів ізраїльських і був будівничим дому в царя Ахава. Боявся ж Господа вельми від юності своєї, і коли ледь не увесь Ізраїль одступив од Бога й поклонився поганому Ваалу, він таємно служив єдиному отців своїх істинному Богові, Який спас Ізраїль од Єгипту і провів через Червоне море по сухому. Коли ж беззаконна Єзавель шукала, щоб вигубити всіх Господніх пророків, то Авдій узяв сотню пророків та й сховав їх по п’ятдесяти чоловіка в печері й годував їх хлібом та водою у час голоду, що був у дні Іллі. Якось закликав Ахав Авдія і сказав до нього: “Ідімо по краю до всіх водних джерел та до всіх потоків, — може, знайдемо трави, щоб годувати коня та мула, аби остання худоба не загинула”, “І поділили вони собі край, щоб перейти по ньому: Ахав пішов однією дорогою сам, Авдій пішов сам другою дорогого”. “І був Авдій у дорозі, аж ось Ілля назустріч йому. Побачив Авдій Іллю і поспішив поклонитися йому, і впав на обличчя своє та й сказав: “Чи то ти, пане мій Ілле?” І рече Ілля до Авдія: “Я. Іди скажи панові своєму: “Ось тут Ілля!” Сказав Авдій: “Немає народу в царстві пана мого, де не шукав би тебе, що туди не посилав би”, і в усіх землях своїх не знайшов тебе, тепер же кажеш мені, щоб ішов звістити панові моєму про тебе.
І коли буде так, що я відійду від тебе, і дух Господній візьме тебе в землю невідому, а я ж звіщу Ахаву, і не знайде тебе — тоді мене заб’є. Не посилай-бо мене до нього звістити про тебе”. І сказав Ілля: “Як живий Господь Сил, що я стою перед Його лицем, — сьогодні я покажуся Ахавові”. І пішов Авдій назустріч Ахаву та й сповістив йому теє про святого пророка Іллю. І сталося, коли Ахав побачив Іллю, викрив Ілля його в блуді його. Тут учинив преславне чудо: вогонь звів із небес на жертви і води, як про те пишеться в книгах Царів. Коли це побачив Авдій, радів на всемогутню силу Бога свого і розпалився любов’ю до Нього, і ревністю до Нього палав, і дбаліше служив Йому, ходячи у законах Його. По тому помер Ахав, а по ньому син його Охозій прийняв Ізраїльське царство. Авдій у той час служив у воїнському чині, і він, за свідченням святих отців, був одним із трьох п’ятдесятників, що їх посилали від Охозії до Іллі-пророка. З них двох спалив вогонь, що впав із неба на них за словом пророчим, третій же п’ятдесятник, яким був Авдій, був помилуваний. Приступив-бо зі смиренням до святого Іллі-пророка, уклякнув перед Іллею і молив його, кажучи: “Чоловіче Божий, пожалій душу мою і душу рабів твоїх цих п’ятдесяти перед очима твоїми”. Пожалів — бо Ілля його, і встав, і пішов з ним до царя. Відтоді залишив Авдій царську службу і пішов слідом святого пророка Іллі, і прийняв духа пророцтва, бо пророків Господь зберіг і живив, і пророку наслідував. Помер же і похований був із отцями своїми.
Святий мученик Варлаам був із Антіохії Сирійської, старий літами; через те, що сповідував ім’я Ісуса Христа, схоплений був і приведений до нечестивого князя на суд. Його принуджували принести жертву ідолам, а коли не повинувався, численні дістав рани та муки за Христа, Господа свого: спершу жилами немилосердно битий, тоді кігтями залізними шарпаний був. По тому повели його нечестиві до ідольського храму і в ньому, за повелінням мучителевим, над жертовником, що мав запалений вогонь, простягли руку його і поклали на неї вугілля розжарене із Ливаном, щоб кинув його на жертовника поганих богів їхніх, — гадали, що палюче вугілля утримати на руці мученик не стерпить і кине його із Ливаном перед ідолами. І коли б це учинив, хотіли сказати йому: “Ось уже приніс ти жертву богам нашим”. Але не побачили, чого бажали, окаянні: Христовий-бо мученик стояв, ніби стовп непорушний, тримаючи в руці своїй розпалений вогонь, і виявився сильніший від міді та заліза, і доти на руці вогонь тримав, доки згоріли пальці його і з вогнем на землю впали. Одначе він не рухнув руки своєї, не кинув на олтаря перед ідолами вугілля із Ливаном. Таким мужнім та непорушним виявився міцний страждалець та воїн Христовий і в доброму ісповіданні віддав душу свою Богові.
Згідно “Житія святих” Димитрія Туптала (Ростовського).