7 (25) Серпня, п’ятниця.

+ Успення св. Анни, матері Пресвятої Богородиці.

Пам’ять свв. жінок Олімпіяди і Євпраксії.

Ряд.: Апостол. – 2 Кор. 169 зач.; 1, 12-20.

12 Слава наша – це свідоцтво нашого сумління, як ми поводились у світі, зокрема щодо вас, – у святості й щирості Божій; не в мудрості тілесній, а в Божій благодаті. 13 Бо іншого вам не пишемо, як тільки те, що ви читаєте й розумієте. А надіюся, що зрозумієте це повнотою, 14 як вже зрозуміли нас частинно, що ми – ваша слава, як і ви – наша в день Господа нашого Ісуса Христа. 15 В оцій то певності хотів я прийти перше до вас, щоб удруге ви мали радість, 16 а потім від вас перейти в Македонію і знову з Македонії прийти до вас, щоб вирядили ви мене в Юдею. 17 Хіба я, мавши те на думці, вчинив легковажно? Чи те, що я задумую, задумую лише з людських міркувань так, що в мені одночас перебуває і «Так, Так», і «Ні, Ні»? 18 Бог мені свідок, що наше слово до вас не є «Так» і «Ні.» 19 Бо Син Божий, Ісус Христос, що його ми вам проповідували – я, Сильван і Тимотей, – не був «Так» і «Ні»; в ньому лише «Так» було. 20 Скільки бо обітниць Божих у ньому – «Так», і тому через нього «Амінь» Богові на славу через нас.

Євангеліє. – Мт. 91 зач.; 22, 23-33.

23 Того ж самого дня приступили до нього садукеї, що кажуть ніби нема воскресіння, і спитали його: 24 “Учителю”, – кажуть, – “Мойсей мовив: Коли хто вмре бездітним, то нехай брат його одружиться з його жінкою і відродить потомство брата свого. 25 Було в нас сім братів. І перший, одружившись, умер, не мавши потомства, і зоставив свою жінку братові своєму. 26 Так само і другий і третій аж до сьомого. 27 Нарешті, після всіх померла й жінка. 28 Отож, у воскресінні котрого з сімох буде вона жінка? Всі бо її мали.” 29. Ісус у відповідь сказав їм: “Помиляєтеся, бо не знаєте ані Писання, ані Божої сили. 30 У воскресінні не .женяться і не виходять заміж, а є як ангели на небі. 31 А щодо воскресіння мертвих, то хіба ви не читали слова Божого, яке вам каже: 32 Я – Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова! Бог – не мертвих, але живих!” 33 І чувши це народ, дивувався його навчанню.

Анни: Апостол. – Гал. 210 зач.; 4, 22-31.

22 Написано бо, що Авраам мав двох синів: одного від рабині, а другого від вільної. 23 Та той, що від рабині, народився за тілом, а той що від вільної – за обітницею. 24 Це має інше значення: оті дві жінки – то два завіти; один з гори Синаю, що рабів родить, це – Агар; 25 а гора Синай в Арабії і відповідає теперішньому Єрусалимові, що дійсно поневолений з дітьми своїми. 26 А вишній Єрусалим -вільний, він мати всім нам. 27 Написано бо: “Звеселися, неплідна, що не родиш! Викликуй, рада та весела, ти, що мук не знала, бо у покинутої більше дітей, ніж у тієї, що має чоловіка.” 28. Ви ж, брати, як Ісаак, діти обітниці. 29. Та як тоді, хто народився за тілом, гонив того, хто родився за духом, так і тепер. 30 Тільки ж що Письмо каже: “Прожени рабиню та її сина, бо син рабині не успадкує з сином вільної.” 31 Отак, брати, ми сини не рабині, а вільної.

Євангеліє. – Лк. 36 зач.; 8, 16-21.

16 Ніхто не засвічує світила, щоб його вкрити посудиною або поставити під ліжко, а, навпаки, його ставлять на свічнику, щоб ті, що входять, бачили світло. 17 Нічого бо нема захованого, що б не стало явним, ані нічого тайного, що б не стало знаним і на яв не вийшло. 18 Вважайте, отже, як слухаєте: бо хто має, тому дасться; а хто не має, заберуть і те, що йому здається, нібито має.” 19 Мати його й брати прийшли були до нього, та зачерез народ не могли до нього доступитись. 20 Його повідомили: “Мати твоя і брати твої стоять надворі, хочуть побачитися з тобою.” 21 Він же у відповідь сказав їм: “Мати моя і брати мої це ті, що слухають слово Боже й його виконують.”

Утреня: по „Бог Господь”: тропар св. Анни двічі, Слава, І нині: ще раз. Катизми чергові з сідальними св. Анни, також полієлей з величаннями і пополієлейний сідальний св. Анни. Степенна 4-го гласу, перший антифон. Прокімен, Єв. Мт. зач. 56; 13, 54-58. Пс. 50, і стихира св. Анни. Канонів 2: перший Богородиці, другий св. Анни. По 3-ій пісні – сідальний св. Анни. По 6-ій – кондак-ікос св. Анни. По 9-ій – світильний св. Анни. Хвалитні стихири св. Анни – 4. Слава, І нині: св. Анни. По великому славослов’ї з трисвятим – тропар св. Анни (без богородичного). Відпуст великий з поминанням тільки служби св. Анни.

Часи: тропар і кондак св. Анни.

Літургія: все – тільки св. Анни. Апостол і євангелія спочатку Ряд.: Ап. – 2 Кор. 169 зач.; 1, 12-20. Єв. – Мт. 91 зач.; 22, 23-33. Анни: Ап. – Гал. 210 зач.; 4, 22-31. Єв. – Лк. 36 зач.; 8, 16-21.

Вечірня: катизма чергова. На “Господи, візвав я” 6 стихир: 3 свщмч.; 3 прпмчц., Сл.: прп., І нині: догмат гласу, що віддається. Прокімен дня. Стиховня Октоїха. По “Отче наш”: тропар свщмч., Сл. прпмчц., І нині: богород. відпустовий за гласом тропаря прпмчц. і за днем тижня. Відпуст великий з поминанням цілого тижня свщмч. та прпмчц.

Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Мт. 22, 23- 33 “Бог не мертвих, але Бог живих.”

У кожній людині є внутрішня спрага і потреба шукати Бога. Тому ми стараємося приходити до храму, виконувати ті чи інші релігійні практики. Кожен по-своєму, в міру свого виховання, формації. Однак нам непросто побачити, що Господь не є Богом далеким, але бере реальну, активну участь у житті кожного з нас.

Дуже важливо побачити, що наше життя – це не набір яких випадковостей, але те, що Господь є присутній за кожною подією в моєму житті: що я не випадково народився в певному народі, в певний історичний час, мав таких батьків, але Бог це все дав мені. І тому Бог від нашого народження, аж до відходу у вічність бере активну участь у нашому житті. І так, як ми лише з живою людиною можемо мати стосунки, так вчімся будувати стосунки з Богом живим.

Тому життя прожити – не тільки виконувати ті чи інші обовязки, але дуже важливо побачити присутність Божу за кожною подією, за всім, що відбувається. І тоді кожна подія нашого життя для нас немов би оживе, бо за всім і в усьому будемо зустрічатися з нашим Господом.

2 Кор. 1, 12–20 «Що ми – ваша слава, як і ви – наша в день Господа нашого Ісуса Христа»

Усі ми в світі взаємозв’язані. Якщо я роблю щось добре, тим самим я потягаю до цього добра, «заражую» цим добром інших. Якщо хтось робить щось добре, так само мене потягає цим. І зворотньо  – так само стається зі злом.

Тому коли робимо добро, ми являємо Бога свідченням добра для інших. Коли інші роблять щось добре,  то також дають нам побачити цю божественну сутність, якій вони дають діяти через них. Тож робімо добро на збудування одні одних і на проповідування Слова Господа нашого Ісуса Христа!

+Венедикт