31 (18) липня, п’ятниця. Св. мч. Якинта, що в Амастриді. Св. мч. Еміліяна.
Апостол. – 1 Кор. 157 зач.; 14, 26-40.
26 Що ж, брати? Коли ви сходитеся, а той має пісню, той навчання, той об’явлення, той мову, той пояснення – все хай буде для збудування! 27 Коли хтось говорить мовами, нехай буде їх двоє, а щонайбільше троє, і нехай один пояснює, і то по черзі. 28. Коли ж немає кому пояснити, нехай мовчить у церкві; нехай собі й Богові говорить. 29. Щождо пророків, то нехай двох або трьох говорить, інші ж хай розсуджують. 30 А як комусь з присутніх дано об’явлення, хай він перший мовчить. 31 Бо всі ви можете один за одним пророкувати, щоб усі навчились і всі були підбадьорені. 32 Духи пророків коряться пророкам, 33 бо Бог є Бог не безладу, а миру. Жінки ж, як у всіх церквах святих, 34 нехай мовчать, їм бо не дозволено говорити; нехай будуть у покорі, як і закон говорить. 35 Коли хочуть чогось навчитися, хай спитають удома своїх чоловіків: бо непристойно в церкві жінці говорити. 36 Хіба то від вас вийшло слово Боже? Хіба до вас одних тільки прибуло? 37 Якже комусь здається, що він пророк або має якийсь духовний дар, хай розуміє, що те, що пишу, -це заповідь Господня. 38 А коли хтось її не знає, то й він не знаним буде. 39 Тому, брати мої, прагніть пророкування, і говорити мовами не бороніте, 40 але все нехай діється пристойно й докладно.
Євангеліє. – Мт. 83 зач.; 21, 12-14; 17-20.
12 Ісус увійшов у храм і вигнав усіх, що продавали й купували в храмі; перевернув столи міняйлів, а й ослони тих, що продавали голубів, 13 і сказав їм: “Написано: Дім мій домом молитви буде зватись, – ви ж чините з нього печеру розбійників.” 14 І підійшли до нього в храмі сліпі та кульгаві, і він зцілив їх. 17 І покинувши їх, вийшов з міста у Витанію і там заночував. 18 Уранці, повертаючись до міста, він зголоднів. 19 Побачивши одну смоковницю край дороги, він підійшов до неї, та не знайшов на ній нічого, крім самого листя, тож сказав до неї: “Нехай повік не буде з тебе плоду!” І негайно же смоковниця всохла. 20 Побачивши це, учні здивувались і говорили: “Як це смоковниця в одну мить засохла?”
Утреня: по “Бог Господь”: тропар мчч. (2), Сл., І нині: богород. відпустовий за гласом тропаря мчч. Катизми чергові, сідальні Октоїха. Канон Октоїха та мчч. По 9-ій пісні – світильний Октоїха, Сл.: світил. мчч., І нині: хрестобогородичний. Стиховня Октоїха. По “Отче наш”: тропар мчч., Сл., І нині: богород. за гласом тропаря мчч. і за днем тижня.
Часи: на 1-му – тропар дня; на 6-му – храму; на 3-му та 9-му – мчч.
Літургія: вся служба дня. Ап. – 1 Кор. 157 зач.; 14, 26-40. Єв. – Мт. 83 зач.; 21, 12-14; 17-20.
Вечірня: катизма чергова. На “Господи, візвав я” 6 стихир: 3 прп. Макрини; 3 прп. Дія, Сл.: прп. Дія, І нині: догмат гласу, що віддається. Прокімен дня. Стиховня Октоїха. По “Отче наш”: тропар прп. Макрини, Сл. прп. Дія, І нині: богород. відпустовий за гласом тропаря прп. Дія і за днем тижня. Відпуст великий з поминанням цілого тижня прп. Макрини та прп. Дія.
Цього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті святих мучеників Якинта та Еміліяна.
Святий мученик Якинт походив від благочестивих батьків Феокліта і Феопіли.
Він народився в той час, коли Церквою в місті Амастрід керував єпископ Іраклій. Коли святому було 3 роки він воскресив померлого хлопчика, закликавши ім’я Христа.
Коли ж він був у зрілому віці, то одного разу побачив, як нерозумні язичники поклоняються пустому всередині дереву. Тоді ж він пішов і зрубав його.
За це святого схопили і привели до правителя міста і за його наказом мученику вибили зуби, жорстоко його побили, потім прив’язали до нього мотузки і волокли по землі. Пізніше кинули до темниці, де він віддав дух Господеві.
В час царювання нечестивого Юліана боговідступника християн жорстоко переслідували. По всій Римській Імперії розіслано наказ, аби християн будь-якого віку, статі, роду негайно піддавали жорстоким тортурам.
Так, порушивши закони, цар залив християнською кров’ю схід і захід держави. В кожне місто Юліан посилав свого ігемона. В місто Доростіл він призначив немилостивого мучителя Капітоліна, губитеся людей і вірного раба ідолів.
Коли ігемон прибув у довірене йому місто, то перш за все приніс жертву бездушним бісам та ідолам. Наступного дня він вийшов на судилище, сів на високому троні, оголосив наказ імператора і почав розпитувати, чи є в місті християни. Люди ж клялися, що в місті нема жодного християнина, всі жителі поклоняються богам і кожного дня приносять їм жертви. Почувши це, Капітолін зрадів і запросив вельмож на обід.
Але в тому місті був один таємний християнин, на ймення Еміліан, раб одного шанованого язичника. Під час бенкету він сам зайшов у ідольський храм і молотком почав трощити ідолів. Він розбив ідолів, скинув їх на землю, роздробив величезні світильники і як хоробрий воїн пішов. Після цього в храм зайшов хтось з язичників і одразу доповів про погром ігемону. Розлючений правитель наказав знайти винного. Посланці поспішили і незабаром побачили селянина, що йшов з поля. Вони схопили його і потягли до ігемона і били його, як злочинця. Блаженний Еміліан тоді думав, що йому не буде ніякої користі, якщо він приховає свій вчинок і буде винним у смерті невинного чоловіка. Коли він так собі подумав, то крикнув до воїнів, аби відпустили бідолаху, а взяли його. Воїни відпустили селянина, схопили Еміліяна і привели його до ігемона. Правитель сів на своєму місці перед всім народом побачив Еміліяна і сказав:
– Хто це?
– Це злочинець, що зруйнував храм і скинув ідолів, – відповіли люди.
– Але ж раніше ви говорили, що у вашому місті немає жодного християнина. За цю брехню ви сплатите в царську казну золотом. Скажи нам, нечестивцю, як тебе звуть.
– Я – християнин, – відповів воїн Христовий.
– Скажи нам своє ім’я, мерзенна людино!
– Батьки мої назвали мене Еміліяном, а Христос, істинний Бог, сподобив мене бути і називатися християнином.
– Скажи, нечестивцю, хто навчив тебе так оскверняти безсмертних богів?
– Бог і душа моя звеліли мені знищити ідолів, що ви називаєте їх богами, аби всі бачили, що вони бездушні, глухі і німі, що в них нема розуму, що вони – камінь і дерево, які нічого не відчувають. Знай же, що істинного Бога я не осквернив.
– Ти сам розбив богів, чи тобі хтось допоміг?
– Один я з допомогою Христа мого стер в порох ваших ідолів, і жоден не міг відімстити мені за образу, бо вони безсилі.
Тоді розлючений ігемон наказав роздягнути його і жорстоко бити, аби мученик знав, що ніхто не зможе його врятувати від нього. Коли земля булла червонною від крові. Ігемон знову спитав, хто навчив його оскверняти богів. Почувши ту саму відповідь, він розлютився і наказав перевернути Еміляна на ішний бік і бити ще жорстокіше.
Коли ж ігемон дізнався, що Еміліян – раб, то розгнівався він на господаря його і наклав на нього велику плату за відступництво раба його, а мученика наказав спалити. Одразу ж слуги схопили його і кинули у вогонь на березі річки Дунай. Полум’я оточило святого, але не могло наблизитися до його тіла, а потім розгорілося і спалило всіх невірних, що стояли навколо, дехто ж зміг утекти. Святий стояв у вогні, осіняючи себе хресним знаменням і просив Бога прийняти його дух.
Коли вогонь погас, всі побачили, що святий віддав духа, а тіло його зовсім не пошкоджене, навіть волося не було спалене. Люди, що були таємними християнами, вирішили піти до дружини ігемона, що також булла таємною християнкою, і просили нетлінне тіло мученика, аби поховати його. Дружина випросила тіло і його без перешкод поховали.