15 (2) липня, середа. + Положення чесної ризи Пресвятої Владичиці нашої Богородиці у Влахерні.
Апостол. – Євр. 320 зач.; 9:1-7.
1 Перший завіт мав також свої установи щодо служби і святиню земну. 2 Споруджено бо перший намет, де були світильник, стіл і хліби появлення: він зветься «Святе». 3 За другою ж завісою був намет, званий «Святе Святих», 4 із золотим жертовником для палення пахучого кадила та кивотом завіту, цілковито покритий золотом; в ньому був золотий посуд з манною, розцвіле жезло Арона й таблиці завіту. 5 А зверху над ним херувими слави, що крильми отінювали віко. Але про це не час тепер говорити докладно. 6 І при такому влаштуванні всього цього в перший намет увіходять завжди священики, виконуючи служби, 7 в другий – раз на рік – лиш архиєрей, і то не без крови, що її він приносить за свої і людські провини.
Євангеліє. – Лк. 54 зач.; 10:38-42,11:27-28.
38 Коли ж вони були в дорозі, він увійшов в одне село, і якась жінка, Марта на ім’я, прийняла його в хату. 39 Була ж у неї сестра що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. 40 Марта ж клопоталась усякою прислугою. Наблизившись, каже: “Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла.” 41 Озвався Господь до неї і промовив: “Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, 42 одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.” 27 Коли він говорив це, жінка якась, піднісши голос з-між народу, мовила до нього: “Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили.” 28 А він озвався: “Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають.”
Утреня: по „Бог Господь”: тропар свята двічі, Слава, І нині: свята. Катизми чергові з сідальними свята, також полієлей з величаннями свята. Степенна 4-го гласу, перший антифон. Прокімен, Єв. Лк. 4 зач.; 1:39-49,56. Пс. 50, і стихира свята. Канонів 2 свята. По 3-ій пісні – сідальний свята. По 6-ій – кондак-ікос свята. По 9-ій – світильний свята. Хвалитні стихири свята – 4. Слава, І нині: свята. По великому славослов’ї з трисвятим – тропар свята. Відпуст великий з поминанням тільки служби свята.
Часи: тропар і кондак свята.
Літургія: служба свята. Ап. – Євр. 320 зач.; 9:1-7. Єв. – Лк. 54 зач.; 10:38-42,11:27-28.
Вечірня: катизма чергова. На “Господи, візвав я” 6 стихир: 3 Октоїха; 3 мч., Сл.: мч., І нині: богород. за гласом «Слава». Прокімен дня. Стиховня Октоїха. По “Отче наш”: тропар мч., Сл., І нині: богород. відпустовий за гласом тропаря мч. і за днем тижня.
Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом
Середа 7 тижня після П’ятдесятниці
Мт. 14, 35–15, 11: «Не те, що до уст входить, осквернює людину, а те, що з уст виходить, те осквернює людину».
Інколи в житті ми можемо самі здивуватись своїй поведінці, вчинити те, чого ми самі від себе не очікували, а може, й інші не очікували від нас. Але якщо ми так чи інакше повелися, значить ми мали в своєму серці щось невирішене і незрозуміле для себе, що в конкретній ситуації стало для нашої поведінки керівним.
У народі кажуть, що шила в мішку не втаїш. Шило неминуче десь вилізе, покажеться, вколе або власника мішка, або того, хто поруч. Так і в нашому житті, неминуче показується те, що ми носимо в середині, ким ми є, воно вийде на гору, дасть про себе знати, найчастіше тоді, коли ми найменше сподіваємось цього.
І тому важливіша річ – плекати своє внутрішнє буття, берегти своє серце. Бо яким є наше серце, такими ми творимо обставини навколо нас. Якими ми є в середині, такими ми себе покажемо назовні у кризових ситуаціях. Тож дбаймо за чистотою свого серця, бо як погане дерево не зродить доброго плоду, так і людина з нечистим серцем не може робити добрі діла!
1 Кор. 7, 12–24 «Ви куплені високою ціною!»
У своєму житті ми найбільше цінуємо те, над чим найбільше потрудились і попрацювали, до чого приклали свої великі зусилля і старання. Коли нам щось дістається задарма, подароване, навіть коли воно дороге, то ми так це не цінуємо, як те, що здобуваємо зі зусиллями. З цього погляду стає зрозумілим, чого ми не цінуємо найбільшого подарунка, який нам хто-небудь коли-небудь робив, – Вічність!
Коли ми усвідомимо, що Бог віддав Своє життя, пролив кров, щоб ми цю Вічність мали, напевно, чимало змінимо у своєму житті. Але після того треба час від часу згадувати, а ще краще постійно пам’ятати, наскільки дорогу ціну Бог за нас заплатив, наскільки ми є цінні в очах Божих, що Він віддав Свого Єдинородного Сина, щоб пролив за нас кров.
+Венедикт