25 (12) червня, четвер. Прп. Онуфрія Великого. Прп. Петра Атонського.
Апостол. – Рим. 106 зач.; 11, 13-24.
13 Я ж кажу вам, погани, – оскільки я апостол поган, то величатиму моє служіння, – 14 надіючись, що, може, мені якось пощастить розбудити заздрість своїх, споріднених тілом і декого з них спасти. 15 Бо коли їхнє відкинення – примирення для світу, то що буде їхнє прийняття, як не життя з мертвих? 16 І коли первісток святий, то й тіло; і коли святий корінь, то святе й галуззя. 17 Коли ж деякі з галузок відламалися, а ти, будучи дичкою оливною, защеплений був між них і став співучасником кореня та оливкового соку, 18 то не вихваляйся перед галуззям. А коли вихваляєшся, то знай, що не ти носиш корінь, а корінь тебе. 19 Ти скажеш: «Гілля відчахнуто, щоб мене нащепити.» 20 Добре. Вони відламалися за невіру, а ти стоїш завдяки вірі. Тож не несися високо, а бійся! 21 Бо коли Бог не пощадив природного галуззя, то може й тебе не пощадити. 22 Тож май на увазі доброту і суворість Божу: на відпалих суворість, а на тебе доброта Божа, коли перебудеш у доброті; а коли ні, то й ти будеш відтятий. 23 Та й вони, як не зостануться в невірі, будуть прищеплені, бо Бог має силу їх знову прищепити. 24 Бо коли ти, відтятий від дикої з природи оливки, проти природи був прищеплений до доброї оливки, то скільки більше ті, що за природою будуть защеплені на власній оливці?
Євангеліє. – Мт. 43 зач.; 11, 27-30.
27 Все передане Мені моїм Отцем, і ніхто не знає Сина, крім Отця, і Отця ніхто не знає, крім Сина, та кому Син схоче відкрити. 28 Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. 29. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. 30 Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий.”
Утреня: по “Бог Господь” тр. прпп. (2), Сл., І нині: богород. за гласом тр. прпп. Катизми черг., сідал. Октоїха. Канонів 3: два Октоїха і третій прпп. Катавасія тільки по 3-ій, 6-ій, 8-ій та 9-ій піснях – ірмос канону прпп. По 3-ій – сідал. прпп. По 6-ій – конд.-ікос прпп. По 9-ій – світил. Октоїха, Сл.: світил. прпп., І нині: богород. світил. прпп. Стиховня Октоїха. По “Отче наш”: тр. прпп., Сл., І нині: богород. за гласом тр. прпп. Відпуст середній з помин. дня і прпп.
Часи: на 1-му тр. і конд. дня; на 3-му та 9-му – тр. і конд. прпп.; на 6-му – тр. і конд. храму.
Літургія: антифони дня. Тр. дня, Сл., І нині: конд. дня; прокімен, алилуя і причасний дня. Ап. – Рим. 106 зач.; 11, 13-24. Єв. – Мт. 43 зач.; 11, 27-30.
Вечірня: катизма чергова. На “Господи, візвав я” 6 стихир: 3 Октоїха і 3 мчц.; Сл.: мчц., І нині: хрестобогород. за гл. Сл. Стиховня Октоїха. По “Отче наш”: тр. мчц., Сл., І нині: богород. відпустовий за гласом тр. мчц. Відпуст середній з помин. мчц.
Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом
Четвер 4 тижня по П’ятдесятниці
Мт. 11, 27–30 «Візьміть ярмо Моє на себе й навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим»
У своєму житті ми постійно прагнемо різних змін, хочемо досягати нових вершин у кар’єрі, навчанні, добробуті. І часто не можемо повірити, що те, що Господь уже послав в моє життя, це і є найкраще.
Найважче цього бути свідомим, коли настають різні труднощі, проблеми і клопоти. Саме про це сьогодні говорить Господь – взяти своє ярмо на себе, це значить прийняти життєву ситуацію, прийняти людину, прийняти подію, яку Господь послав. Прийняти? Бо повірити, що це дав Господь.
Коли зуміємо усе приймати, брати це ярмо на себе, то наше серце опанує мир. Якщо усвідомимо, що все стається не випадково, а за усім в нашому житті стоїть Господь, тоді будемо готові чинити Його волю у кожній хвилтні свого життя.
Рим. 11, 13–24 «А коли вихваляєшся, то знай, що не ти носиш корінь, а корінь тебе»
У своєму житті ми щось здобуваємо і осягаємо, щось завжди маємо, про що можемо сказати іншим, що ми цього досягнули. І ми живемо в свідомості та переконанні, що це є наша заслуга, наше досягнення. Ніхто цього в нас не відбирає і не відкидає. Але погляньмо, що були в нас б інші обставини, інші батьки, середовище, то ми не мали б того, що маємо, і не знати, ким ми б були.
Якщо час від часу будемо роздумувати над тим, що все нам дає Господь, тоді побачимо, що дійсно нема нічого, чого б ми не одержали. Господь стоїть за усім нашим буттям, за нашим життям. Пам’ятаймо, що нема випадковостей, Бог дає сенс кожній нашій хвилині перебування на землі. Вміймо розпізнати за нашим життя і всім, що в ньому діється, Господа.
+Венедикт