29 (16) травня, п’ятниця., відання Вознесіння.
Прп. Теодора Освященного, учня св. Пахомія.
Апостол – Ді. 50 зач.; 27, 1-44.
1 Коли було вирішено, що маємо відплисти в Італію, Павла і деяких інших в’язнів передали сотникові Августової когорти, що звався Юлій. 2 Сівши на адрамітський корабель, який мав плисти попри міста азійські, ми вирушили. З нами був Аристарх, македонець із Солуня. 3 На другий день ми пристали до Сидону. Юлій обходився з Павлом по-людяному і дозволив йому навідатися до друзів і користуватися їхньою допомогою. 4 Відчаливши звідти, ми пливли попри Кіпр, бо вітри були противні, 5 і, перепливши море, що омиває Кілікію та Памфілію, причалили в Мирах Лікійських. 6 Там же сотник знайшов олександрійський корабель, що плив в Італію, і посадив нас на нього. 7 Багато днів пливли ми поволі й насилу прибули до Кніду; коли ж вітер не допустив нас причалити, ми попливли попри Кріт коло Салмони. 8 А пливучи з трудом попри неї, прибули до одного місця, що зветься Гарна Пристань, біля якої було місто Ласея. 9 А як проминуло досить часу, і плавба вже стала небезпечною, бо й піст минув вже, Павло попереджав, 10 кажучи їм: «Я бачу, мужі, що плавання не обійдеться без шкоди й великої втрати не лише для вантажу та корабля, але й для нашого життя.» 11 Та сотник більше довіряв керманичеві і власникові судна, ніж словам Павла. 12 Через те ж, що пристань не була вигідна на зимівлю, більшість була тієї думки, щоб вирушити звідти і, якщо можна, дістатися до Фініки, пристані крітської, що звернена на південний захід і на північний захід і перезимувати. 13 Якже подув легенький вітрець із полудня, вони, гадаючи, що здійснять свою думку, підняли котву і попливли близько попри Кріт. 14 Та незабаром зірвався буревій, що зветься Евракілон. 15 Ухопило корабель так, що він не міг іти проти вітру; ми пустилися навмання, і нас несло. 16 Підпливши під якийсь маленький острів, що звався Клавда, нам ледве вдалося опанувати човен; 17 ми витягли його і вжили допоміжних заходів, обв’язуючи корабель. А боячися, щоб не попасти на Сирту, спустили вітрило, і так нас несло. 18 Наступного дня, через те, що буря сильно кидала нас, почали ми викидати вантаж, 19 а на третій – моряки власними руками повикидали знадіб’я корабельне в море. 20 А що ні сонця, ані зір не було видно вже кілька днів, та й буря люто налягала, ми втратили вже всяку надію на рятунок. 21 Коли люди довго не їли, тоді Павло встав серед них і мовив: «Треба було, мужі, послухати мене й не кидати Кріту; так можна було б уникнути цієї небезпеки і шкоди. 22 А й тепер закликаю вас: Бадьортеся, ніхто бо з вас життя не втратить, лиш корабель (пропаде). 23 Цієї ночі бо з’явився мені ангел Бога, якому я належу і якому служу, 24 і сказав: Не бійся, Павле! Ти маєш перед кесарем з’явитися, тож Бог дарував тобі всіх тих, що пливуть з тобою. 25 Тому бадьортеся, люди, бо я вірую Богові, що воно так буде, як було сказано мені. 26 Ми мусимо натрапити на якийсь острів.» 27 Чотирнадцята ж ніч настала, як нас кидало по Адрії; та коло півночі моряки здогадувалися, що якась земля зближається до них; 28. тож кинули лот і було двадцять сажнів глибини. Відпливши трохи, знов кинули лот у море й було п’ятнадцять сажнів. 29. Тоді, побоюючися, щоб не наскочити десь на якісь підводні скелі, ми кинули чотири котви з корми і вичікували, щоб настав день. 30 А що моряки намагались утекти з корабля і вже були спустили човен у море, вдаючи, ніби хочуть викинути котви з переду корабля, 31 Павло сказав до сотника і вояків: «Якщо ці не зостануться на кораблі, ви не можете спастися.» 32 Тоді вояки відтяли линви човна, тож він упав. 33 А як мало дніти, Павло запрошував усіх щось з’їсти: «Оце сьогодні, – казав, – чотирнадцятий день, як ви, ждучи, перебуваєте натще й не їсте нічого. 34 Тому, прошу вас щось з’їсти, бо йдеться тут про ваш рятунок. Ніхто з вас ані волосу із голови не втратить.» 35 Сказавши це, взяв хліб, подякував перед усіма Богу і, розламавши, почав їсти. 36 Тоді всі піднялися на дусі й самі прийняли їжу. 37 Було ж усього нас на кораблі двісті сімдесят шість душ. 38 А як наїлися, то заходились полегшувати корабель, кидаючи пшеницю в море. 39 Коли настав день, моряки не розпізнали землі; вони лиш угледіли якусь затоку з побережжям, куди хотіли, по змозі, причалити кораблем. 40 Вони відчепили котви й пустили їх у море; одночасно вони розв’язали деменні мотузки і, розпустивши проти вітру жаглик, пустилися на берег; 41 а що потрапили на мілину між двома течіями, то корабель застряг. Ніс, врізавшися сильно, був нерухомий, а корму трощила навала хвиль. 42 Вояки були тієї думки, щоб в’язнів убити, – аби ніхто з них не втік уплав. 43 Та сотник, що хотів урятувати Павла, стримав їх від того наміру і звелів тим, що вміли плавати, першими кидатись у воду й дістатися на сушу, 44 а іншим рятуватися хто на дошках, хто на уламках судна. Таким то чином всі на землю врятувалися.
Євангеліє. – Йо. 57 зач.; 17, 18-26.
18 Як послав єси мене у світ, так послав і я їх у світ. 19 Віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині. 20 Та не лиш за цих молю, але і за тих, які завдяки їхньому слову увірують в мене, 21 щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав. 22 І славу, що ти дав мені, я дав їм, щоб вони були одно так само, як і ми одно. 23 Я – в них, і ти – в мені, – щоб вони були звершені в єдності, щоб світ збагнув, що послав єси мене, та й ізлюбив їх, як ізлюбив мене. 24 Отче! Хочу, щоб ті, яких ти мені передав, перебували там, де і я, щоби й вони були зо мною та й бачили мою славу, яку ти дав мені, бо полюбив єси мене перед заснуванням світу. 25 Праведний Отче! Світ не спізнав тебе, але я тебе спізнав, а й оті спізнали, що послав єси мене. 26 І об’явив я їм твоє ім’я, і об’являти буду, щоб любов, якою ти полюбив мене, в них перебувала, – а я в них!»
Утреня: по “Бог Господь”: тропар свята (2), Сл., І нині: свята. Катизми черг., сідальні свята. Пс. 50. Канон свята. По 3-ій – сідальний свята. По 6-ій – конд.-ікос свята. По 9-ій – світил. свята. На Хвалитних стихири свята. Після Великого славослов’я тропар свята (1). Відпуст великий з помин. свята.
Часи: на всіх тропар і кондак свята.
Літургія: антифони: перші два – свята, третій – загальний з приспівом свята, також і “Прийдіте, поклонімся”. Тропар свята, Сл., І нині: кондак свята; Прокімен, алилуя і причасний свята. Ап – Ді. 50 зач.; 27, 1-44. Єв. – Йо. 57 зач.; 17, 18-26. Замість “Достойно” – ірмос 9-ї пісні канону свята з його приспівом. Відпуст з помин свята.
Вечірня (багряні ризи): мирна єктенія за усопших. Катизма чергова. На “Господи, візвав я” 6 стихир: 3 мученичних Октоїха, 3 Тріоді, Сл.: Тріоді, І нині: догмат 6 гл. Алилуя на 8 глас зі стихами. Стиховня Октоїха, Сл.: Тріоді, І нині: Тріоді. По “Отче наш”: тропар «Глибиною мудрості», Сл., І нині: «Тебе і стіну і пристанище маємо». Відпуст за усопших, а відтак виголос: «В блаженнім успенні» та «Вічная пам’ять».
Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом
П’ятниця 7-го тижня після Воскресіння
Ів.17, 18 – 26: «Як послав єси мене у світ, так послав і Я їх у світ».
Виглядає, що ми не часто задумуємось про сенс нашого життя, а остаточно про наше буття. Це видно по тому, що все, що маємо, сприймаємо як закономірне, ніби ми заслужили це все, і воно так мало бути. Але забуваємо, що наше життя – не є набір випадковостей, я є тут і зараз, бо мене послав Бог. Саме Бог хотів, щоб я народився у цій нації, у цьому історичному періоді, саме в таких політичних обставинах, з таким рівнем достатку, з такими, а не іншими дарами і талантами.
З одного боку, це свідчить нам, що Бог має певність, що я зможу дати собі раду в цих обставинах, Він довіряє мені й саме в цих обставинах хоче мене бачити Його дитиною. З іншого ж – маємо розуміти, що цей Божий план на наше життя є для нас великим даром, і тільки реалізуючи його можемо бути справді щасливими.
Задумаймось, чи ми ходимо в такій довірі до Бога, яку Він має до нас, чи ми приймаємо все, як дар, чи ми хочемо сповнити Божий план в своєму житті?
Ді. 27, 1–44
«Чотирнадцятий день, як ви, ждучи, перебуваєте натще й не їсте нічого. Тому прошу вас щось з’їсти, бо йдеться тут про ваш рятунок»
Бачимо, що керівник корабля не послухався Павла і пустився в таку небезпечну подорож. Почався штурм і море почалось хвилюватись, корабель, немов би тріска у морі, і не було ніякої певності, страх і відчай в часі цього шторму опанували людей. І тоді Павло звертається до них, щоб вони покріпились. Звичайно, це покріплення виглядало людським, тілесним, а для нас покріплення в часі труднощів і проблем – це наша зустріч з Христом.
Наше найбільше покріплення Тілом і Кров’ю Христа, це покріплення в Євхаристії. Тому в наших труднощах, клопотах і бідах в часі наших штормів, часто зустрічаймося і покріплюймось Богом в нашій молитві, а особливо – приступаючи і споживаючи Його Тіло і Кров. Христос нам дає тоді силу і міць переходити через ці бурі та шторми нашого життя.
+Венедикт