1 (18) травня, п’ятниця. + Прп. Йоана, учня св. Григорія Декаполіта.
Апостол. – Ді. 21 зач.; 8, 40-9, 19.
40 Филип же опинився в Азоті й по дорозі звіщав Євангелію всім містам, аж поки не прийшов у Кесарію.
1 Савло, іще дихаючи погрозою та вбивством на Господніх учнів, прийшов до архиєрея 2 і попросив у нього листів у Дамаск до синаног, щоб, коли знайде якихнебудь чоловіків та жінок, що тримаються цього визнання, привести їх зв’язаними в Єрусалим. 3 Коли ж він був у дорозі й наближався до Дамаску, зненацька засяяло навкруг нього світло з неба, 4 і він, упавши на землю, почув голос, що говорив до нього: «Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?» 5 Він запитав: «Хто ти, Господи?» А той: «Я – Ісус, що його ти переслідуєш. 6 Встань же, та йди в місто, і тобі скажуть, що маєш робити.» 7 А мужі, що йшли з ним, стояли онімілі з дива, бо вони чули голос, але не бачили нікого. 8 Встав Савло з землі, і хоч очі його були відкриті, не бачив він нічого. Тож узяли його за руку і ввели у Дамаск. 9 Був він там три дні невидючим; не їв і не пив нічого. 10 А був у Дамаску один учень, на ім’я Ананія. Господь сказав до нього у видінні: «Ананіє!» Той озвався: «Ось я, Господи.» 11 Тоді Господь до нього: «Встань та йди на вулицю, що зветься Простою, і шукай у домі Юди Савла, на ім’я Тарсянина: он він молиться.» 12 І бачив (Савло) у видінні чоловіка, на ім’я Ананія, як він увійшов і поклав на нього руки, щоб прозрів знову. 13 Ананія ж відповів: «Господи, чув я від багатьох про того чоловіка, скільки він зла заподіяв твоїм святим в Єрусалимі. 14 Та й тут він має владу від архиєреїв в’язати всіх, що прикликають твоє ім’я.» 15 Але Господь сказав до нього: «Іди, бо він для мене вибране знаряддя, щоб занести моє ім’я перед поган, царів, і синів Ізраїля. 16 Я бо йому покажу, скільки він має витерпіти за моє ім’я.» 17 Відійшов Ананія і, увійшовши в дім та поклавши на Савла руки, мовив: «Савле, брате! Господь послав мене, Ісус, що з’явився тобі в дорозі, якою ти йшов, щоб ти прозрів знову і сповнився Святим Духом.» 18 І вмить немов луска з очей йому впала, і він прозрів знову, і зараз же христився. 19 Потім прийняв поживу та покріпився на силах. І перебув кілька днів з учнями, які були в Дамаску;
Євангеліє. – Йо. 23 зач.; 6, 48-54.
48 Я – хліб життя. 49 Батьки ваші манну в пустині споживали, – і померли. 50 Це ж хліб, що з неба сходить, щоб той, хто їстиме його, не вмер. 51 Я – хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. І хліб, що його я дам, це – тіло моє за життя світу.» 52 Отож юдеї заходилися сперечатись між собою, кажучи: «Як отой може нам своє тіло дати їсти?» 53 А Ісус їм: «Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете його кров, не матимете життя в собі. 54 Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня.
Утреня: по “Бог Господь”: тропар “Благообразний” та “Коли зійшов Ти”, Сл.: тр. прп., І нині: «Мироносицям-жінкам», катизми черг., 1-й сідал. Октоїха; 2-й сідал. свята. “Воскресіння Христове” (1). Пс. 50. Канонів 2: свята і прп. Катавасія по 3-ій, 6-ій, 8-ій та 9-ій – ірмос канону прп. По 3-ій – конд.-ікос і сідал. прп., по 6-ій – конд.-ікос свята, по 9-ій – світил. прп. (2), Сл., І нині: світил. свята. Хвалитні і Стиховня свята. По “Отче наш”: тропарі співаються так, як по “Бог Господь”.
Часи: на 1-му: тропар “Благообразний”, кондак свята; на 3-му: тропар “Коли зійшов Ти” і Сл.: тропар прп., кондак прп.; на 6-му: тропар і кондак свята; на 9-му: тропар “Благообразний” і Сл.: тропар прп., кондак прп.
Літургія: антифони воскресні. Тропар “Благообразний”, “Коли зійшов Ти” та “Ангел при гробі”, Сл.: кондак свята, І нині: кондак Пасхи. Прокімен, алилуя свята. Ап. – Ді. 21 зач.; 8, 40-9, 19. Єв. – Йо. 23 зач.; 6, 48-54. Замість «Достойно» – «Ангел сповіщав». Причасний «Тіло Христове прийміть».
Вечірня: катизми нема. На “Господи, візвав я” 6 стихир: 3 свята і 3 прп., Сл.: прп., І нині: догмат 2-го гласу. Прокімен дня. Стиховня Октоїха, Сл., І нині: свята. По “Отче наш”: тропар “Благообразний”, Сл.: тропар прп., І нині: «Мироносицям-жінкам». Відпуст великий з помин. свята і прп.
Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом
П’ятниця 3-го тижня після Воскресіння
Мт. 10, 32: «Кожний, отже, хто визнає Мене перед людьми, того і Я визнаю перед моїм Отцем небесним».
Можливо, ми хотіли жити так, щоб не мусіти визнавати свою ввіру, свідчити про Господа своїм життя, проповідувати Його іншим, але тоді побачимо, що саме життя, а точніше наш Творець, ставить нас в такі обставини, в яких ми маємо визнати свою віру в Нього.
Визнавати свою віру – це жити життям християнина щодня, щохвилини. Це не обов’язково означає, як ми собі можемо уявляти, що християнина ведуть на муки, примушують зректися Хреста, а він стоїть у своїй вірі навіть ціною життя. Це є свідчення мучеників, яке є дуже важливе для Церкви, але не всі до нього покликані.
Для більшості християн свідченням має бути не один момент їхнього життя, а кожна хвилина їхніх буднів. Прості ситуації, коли маємо виявити своє прошення, зауважити чиюсь потребу, виявити до когось любов, милосердя, свідчать про те, ким ми є. Саме це є визнанням нашої віри в Бога!
Ді. 8, 40–9, 19
«Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?»
Савло був ревним у тому, щоб переслідувати християн, «дихаючи погрозами і вбивством», він шукав за Господніми учнями. Ця ревність була в ньому, бо він щиро прагнув служити Богові. І Бог, бачачи його ревність та щирість, з’явився йому і вказав йому на його помилковість і запрошує на правдиву дорогу. Бачимо весь той процес, в якому з ревного Савла стає ревний Павло, місіонер серед багатьох народів, який написав найбільше послань і перетерпів за Христа.
Однак усі добрі плоди ревність Павла дає лише після зустрічі з Христом. Це доказ того, що не знаючи Бога, ми не можемо робити правдивого добра, однак і того, що ніколи літеплість не веде до зустрічі з Ним. Маємо бути відважні та рішучі, щоб шукати Бога і Його правди. Навіть коли стається, що ми помиляємось, Бог ніколи не посоромить, коли ми щиро шукали правди.