12 (30) лютого, четвер. + Трьох Святителів

Апостол Євр. 13, 7-16

7 Пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. 8 Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки. 9 Не піддавайтеся різним та чужим наукам: воно бо добре укріпити серце благодаттю, не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що віддавалися їм. 10 Є у нас жертовник, з якого не мають права їсти ті, що при наметі служать. 11 Бо котрих звірят кров архиєрей заносить у святиню за гріхи, тих м’ясо палиться за табором. 12 Тому й Ісус, щоб освятити народ власною своєю кров’ю, страждав поза містом. 13 Тож виходьмо до нього за табір, несучи наругу його, 14 бо ми не маємо тут постійного міста, а майбутнього шукаєм. 15 Через нього принесім завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають його ім’я. 16 Добродійства та взаємної допомоги не забувайте: такі бо жертви Богові приємні.

Апостол 1 Ів. 4, 20–5, 21

20 Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той не правдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить. 21 І таку ми заповідь одержали від нього: «Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого.»

1 Кожен, хто вірує, що Ісус є Христос, той народився від Бога; і кожен, хто любить того, хто породив, той любить і того, хто народився від нього. 2 З цього пізнаємо, що любимо дітей Божих, коли Бога любимо й заповіді його виконуємо. 3 Це бо любов до Бога: берегти його заповіді. А заповіді його не тяжкі. 4 Бо все, що народжується від Бога, перемагає світ. І оце перемога, яка перемогла світ: віра наша. 5 А хто перемагає світ, як не той, хто вірує, що Ісус – Син Божий? 6 Це той, хто прийшов водою і кров’ю: Ісус Христос. І не водою тільки, а водою і кров’ю. І Дух свідчить, бо Дух то правда; 7 бо троє свідчать: 8 Дух, вода і кров, і оті троє – водно. 9 Коли приймаємо свідоцтво людське, то свідоцтво Боже більше. Таке бо свідоцтво Боже, що він нам свідчить про Сина свого. 10 Хто вірує в Сина Божого, той має в собі це свідоцтво. Хто не вірує в Бога, той неправдомовним його робить, бо він не вірить свідоцтву, яким Бог свідчить про Сина свого. 11 І ось це свідоцтво: Бог дав нам життя вічне, і це життя – у його Сині. 12 Хто має Сина, той життя має; хто ж Сина Божого не має, той життя не має. 13 Я вам писав це, щоб ви знали, що маєте життя вічне, – ви, що віруєте в ім’я Сина Божого. 14 І ось те довір’я, що ми маємо до нього: коли просимо щось, згідне з його волею, він вислухає нас. 15 І коли знаємо, що він вислухає нас, чого б ми не просили, то знаємо, що одержуємо те, що просили. 16 Коли хто бачить брата свого, який грішить гріхом не на смерть, нехай молиться, і він дасть йому життя, тим, що грішать не на смерть; бо є гріх, що веде на смерть, і я не за цей кажу, щоб молитися. 17 Всяка несправедливість – гріх, але є гріх, що не веде до смерти. 18 Ми знаємо, що кожен, хто народився від Бога, не грішить. Але народжений від Бога береже себе, і лукавий його не чіпає. 19 Ми знаємо, що ми від Бога і що ввесь світ лежить у лихому. 20 Ми знаємо також, що Божий Син прийшов і дав нам розум, щоб ми Правдивого пізнали. Ми – у Правдивім, у його Сині Ісусі Христі. Він – правдивий Бог і життя вічне. 21 Дітоньки, бережіться ідолів!

Євангеліє Мт. 5, 4-19

4 Блаженні тихі, бо вони успадкують землю. 5 Блаженні засмучені, бо будуть утішені. 6 Блаженні голодні та спраглі справедливости, бо вони наситяться. 7 Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя. 8 Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога. 9 Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться. 10 Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне. 11 Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. 12 Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі; так бо переслідували пророків, які були перед вами. 13 Ви – сіль землі. Коли ж сіль звітріє, чим її солоною зробити? Ні на що не придатна більше, хіба – викинути її геть, щоб топтали люди. 14, Ви – світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. 15 І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. 16 Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі. 17 Не думайте, що я прийшов усунути закон чи пророків: я прийшов їх не усунути, а доповнити. 18 Істинно бо кажу вам: Доки перейде небо й земля, ні одна йота, ні одна риска з закону не перейде, поки все не здійсниться. 19 Хто, отже, порушить одну з оцих найменших заповідей і навчить інших так робити, той буде найменшим у Небеснім Царстві. А хто виконає їх і навчить, той буде великим у Небеснім Царстві.

Євангеліє Мр. 15, 1–15

1 З самого ранку первосвященики вчинили нараду із старшими та книжниками – увесь синедріон. Зв’язавши ж Ісуса, вони повели та й видали його Пилатові. 2 Пилат спитав його: Ти – цар юдейський? Він же у відповідь мовить йому: Ти кажеш. 3 А первосвященики багато обвинувачували його. 4 І знову спитав його Пилат, кажучи: Не відказуєш нічого? Дивись, скільки тебе винуватять. 5 Та Ісус нічого не відповідав більше, тож дивувався Пилат. 6 На свято Пасхи відпускав він їм одного в’язня, того, якого вони просили. 7 А був один, що звавсь Варавва, ув’язнений з бунтівниками, які під час бунту вчинили були вбивство. 8 І народ, підвівшися, почав просити про те, що він робив їм завжди. 9 Пилат же відповів їм, кажучи: Хочете, щоб я відпустив вам царя юдейського? 10 Знав бо, що первосвященики видали його через заздрощі. 11 Первосвященики ж підбурили народ, щоб він відпустив їм радше Варавву. 12 Пилат знову заговорив і мовив до них: Що ж мені робити з тим, що ви звете царем юдейським? 13 А ті знову закричали: Розіпни його! 14 Пилат же сказав до них: Що за зло вчинив він? А вони ще гірше кричали: Розіпни його! 15 Тоді Пилат, бажаючи догодити юрбі, відпустив їм Варавву, Ісуса ж, убичувавши, видав, щоб його розіп’яли.

Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Євангеліє

Мр. 15, 1–15

«А вони ще гірше кричали: “Розіпни його!”Тоді Пилат, бажаючи догодити юрбі, відпустив їм Варавву, Ісуса ж, убичувавши, видав, щоб Його розіп’яли».

Бачимо, наскільки емоції, а точніше, пристрасті, охопили тих людей, що вони хотіли розіп’яти Христа. Жодна людська логіка, жодне людське розуміння, жоден раціональний підхід нічого не зміг би їм промовити у той час.

Дуже часто в нашому житті нами керують емоції, тоді ми не вдумуємось, що ми робимо, чому ми це робимо, які від цього будуть наслідки. З іншого боку – дуже часто ми залежні від обставин, від вчинків інших, від власного непрощення. А як часто ми підпадаємо під вплив думки інших, робимо щось, бо інші «теж так роблять». Як непросто бути самим собою, бути в Бозі, мати свою позицію. І, напевно, одним із критеріїв рівня нашого духовного життя є те, наскільки ми вільні від зовнішніх обставин, наскільки ми спроможні встояти на своїй позиції, щоб ці обставини не тиснули на нас, наскільки ми вільні жити і діяти в Бозі. Маємо повсякчас пильнувати, де ми є: що більше ми є під впливом обставин, то більше це більше показує, наскільки ще далеко ми є від Бога!

Апостол

1 Ів. 4, 20–5, 21

«Коли хтось каже: ”Я люблю Бога”, а ненавидить брата свого, той не правдомовець»

Так різко і категорично вказує нам Христос, щоб ми зрозуміли і для себе усвідомили, що наші стосунки з ближніми цілковито будуються на наших стосунках з Богом. Коли ми вірні Богові, маємо глибокі стосунки з Богом, то так само маємо вірні, правильні, глибокі стосунки з нашими ближніми.

Коли ми не маємо щирих стосунків з Господом, то ми ніколи не будуємо щирих стосунків з людьми. Можемо лише намагатися будувати, вдавати такі стосунки, але в будь- яких непередбачуваних ситуаціях вони можуть дуже похитнутись. Саме це наше життя, буття з Богом дає нам бачення і спроможність правильно будувати наше життя, буття з ближніми.

Тому намагаймося вкоренитися в Бозі. Тільки так зможемо змінюватися, змінювати  свої стосунки з іншими і світ довкола себе!

+Венедикт