8 (26) лютого, Неділя. Неділя про блудного сина. Глас 2. Єв. 2.

+ Прп. Ксенофонта, дружини його Марії і синів їхніх Аркадія та Йоана.

Апостол 1 Кор. 135 зач.; 6, 12-20

12 «Все мені можна», та не все корисне. «Все мені можна», та я не дам нічому заволодіти надо мною. 13 «їжа для живота, і живіт для їжі!» Бог же одне і друге знищить. Тіло ж не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла. 14 Бог же і Господа був воскресив – та й нас воскресить своєю силою. 15 Хіба не знаєте, що тіла ваші – члени Христові? Узявши, отже, члени Христові, – зроблю їх членами блудниці? Хай так не буде! 16 Чи не знаєте, що той, хто пристає до блудниці, є з нею одним тілом? Бо «будуть, – каже, – двоє одним тілом.» 17 Хто ж пристає до Господа, є одним духом. 18 Утікайте від розпусти! Усякий гріх, що його чинить людина, єе поза її тілом; а хто чинить розпусту, грішить супроти власного тіла. 19 Хіба ж не знаєте, що ваше тіло – храм Святого Духа, який живе у вас? Його ви маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих. 20 Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі!

Євангелія Лк. 79 зач.; 15, 11-32

11 Він сказав далі: “В одного чоловіка було два сини. 12 Молодший з них сказав батькові: Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені припадає. І батько розділив між ними свій маєток. 13 Кілька днів потім, молодший, зібравши все, подавсь у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно. 14 І от як він усе прогайнував, настав великий голод у тім краю, і він почав бідувати. 15 Пішов він і найнявся до одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині. 16 І він бажав би був наповнити живіт світ стручками, що їх їли свині, та й тих ніхто не давав йому. 17 Опам’ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. 18 Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! 19 Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів. 20 І встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його. 21 Тут син сказав до нього: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином. 22 А батько кликнув до слуг своїх: Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. 23 Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, 24 бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся. І вони заходились веселитися. 25 А старший його син був у полі; коли ж він, повертаючись, наблизився до дому, почув музику й танці. 26 Покликав він одного із слуг і спитав, що воно таке було б. 27 Той же сказав йому: Брат твій повернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим-здоровим. 28 Розгнівався той і не хотів увійти. І вийшов тоді батько й почав його просити. 29. А той озвався до батька: Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. 30 Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля. 31 Батько ж сказав до нього: Ти завжди при мені, дитино, і все моє – твоє. 32 А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся.” 

Утреня: по “Бог Господь” тр. неділ. (2), Сл.: І  нині: його богород. Катизми черг., сідал. неділ. Полієлей, “Ангельський Собор”. Іпакой, степенна і прокімен 2 гл. Єв. – Мр. зач. 70; 16, 1-8. “Воскресіння Христове” та Пс 50. Слава: «Покаяння двері відкрий мені», І нині: «На спасення стежки» і т. д. Канонів 4: неділ., хрестовоскр., Богород., і Тріоді. Катавасія – “Сушу”.  По 3-ій – сіділ. Тріоді; по 6-ій – конд.-ікос Тріоді; на 9-ій – “Чеснішу”, по 9-ій – світил. неділ., Сл.: Тріоді, І нині: його богород. Хвалитніх стихир 8: 4 воскрес. і 4 Тріоді, Сл.: Тріоді, І нині: “Преблагословенна”. По вел. славослов’ї – тр. “Воскресши з гробу”. Відпуст великий з помин. неділ. і св.

Часи: на всіх тр. неділ. і кондак Тріоді.

Літургія: антифони неділ., тр. неділ., Сл.: кондак Тріоді, І нині: богород. Прокімен, алилуя і причасний неділ. Ап. – 1 Кор. 135 зач.; 6, 12-20. Єв. – Лк. 79 зач.; 15, 11-32.

Вечірня: „Блажен муж”. На “Господи, візвав я” стихир – 6 всі свят. Слава: свят., І нині: 1-й богородичний (догмат), за гласом наславника. Прокімен дня і три читання свят.: Прп. 10:6-8, 8:6-21, Муд. 4:7-15, Муд. 8:17-9:14. Стиховня ціла свят., зі своїми приспівами. До наславника свят. добирається богородичний з недільної стиховні за гласом наславника. Тропар свят., Слава, І нині: богородичний з недільних за гласом тропаря свят. Відпуст великий з поминанням тільки служби свят.

Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Євангеліє

Лк. 15, 11–32

«Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином».

У притчі про блудного сина, з ким би кожен з нас себе в ній не ототожнював – чи то з батьком, чи з старшим братом, чи з молодшим, – хочу найперше звернути увагу на одну річ: на те, що дало молодшому синові відвагу повернутись назад до батька. Переконаний, що причиною цього було, що у свій час він досвідчив усю глибину батьківської любові. І саме пам’ять про досвід цієї любові, незважаючи на гіркі падіння і тяжкі гріхи, збудила у ньому віру, що батько прийме його назад.

Кожному з нас про це важливо пам’ятати не лише в контексті того, що, не зважаючи на свої гріхи, ми завжди можемо прийти до нашого Отця з покаянням, а й у стосунках з нашими ближніми, яким, незалежно від їхньої поведінки, ми завжди маємо дарувати любов. За Йоаном Богословом, любов – це Бог, отже, дарувати іншим любов означає дарувати їм Бога. Тоді можемо бути певні, що цей досвід Бога, свідомо чи несвідомо, вони переживуть, а пізніше, може, усвідомлять і зможуть вернутись до Бога, як блудний син. Вкладаймо в інших людей любов, любім їх і ця наша любов неминуче колись проросте, дасть свої плоди!

Апостол

1 Кор.6, 12–20

«Тож уже не належите до себе самих. Ви бо куплені високою ціною!»

Знаємо, що коли щось нам задарма дістається, то ми це мало цінуємо. А коли ж натрудимось, і прикладем зусилля щоб це отримати, тоді більше розуміємо цінність своїх здобутків. Напевно, так само ми не усвідомлюємо цінності вічного життя, бо за дармо отримали наше спасіння, дароване Богом.

Пам’ятаймо, що ми обдаровані можливостю жити вічно, це нам Бог дає як дар. Він дуже дорого за це заплатив своїми терпіннями, стражданнями, бичуваннями, муками, розп’яттям, своєю смертю на хресті.

З Божого великого милосердя ми є причасниками вічності,  але наскільки ми свідомі того, як дорого Христос за це заплатив?

+Венедикт