Субота 30 тижня після П’ятдесятниці

Апостол дня. Еф.5, 1–8

1 Будьте, отже, послідовниками Бога, як любі діти,
2 і ходіть у любові, за прикладом Христа, що полюбив вас і видав себе за вас, як принос та жертву приємного Богові запаху.
3 Розпуста й усяка нечистота та захланність щоб і не згадувалися між вами, як це й личить святим.
4 Так само безсоромність чи балачки безглузді й порожні жарти, – воно бо непристойне; а радше – дякуйте Богові.
5 Бо знайте, що жадний розпусник чи нечистий, чи захланний, що є ідолослужитель – не матимуть спадщини у Христовім і Божім царстві.
6 Нехай ніхто вас не зводить марними словами, бо, власне, через це спадає гнів Божий на синів бунтівливих.
7 Не майте, отже, нічого спільного з ними!
8 Ви були колись темрявою, тепер же – світлом у Господі: поводьтеся ж як діти світла.

Роздуми владики Венедикта:Еф.5, 1–8 «Ходіть у любові, за прикладом Христа»

Що значить ходити у любові, за прикладом Христа? Відповідь надто проста. Це любити кожну людину, кожну особу, яку дає нам Господь. Ми бачимо, як часто ми далекі від цієї любові. Може, відразу нам і не вдасться обдарувати її любов’ю, якщо ми на це ще не здатні. Однак ми зможемо знайти в собі сили приймати їх і буди свідомі, що вони не є припадкові, а їх дав нам Бог.

Вчімося прийняти кожну людину. Розуміти, що нам Бог таких дає їх різних – милих і немилих, приємних і неприємних – осіб. І коли навчимось приймати людей, давати їм місце в своєму житті, бо, зрештою, Бог їх нам дав, вони не є випадком, тоді все більше навчимось любити їх. Бо за кожним стоїть Господь!

Євангеліє дня. Лк. 14, 1–11

1 Одного разу увійшов Ісус у суботу в дім якогось визначного фарисея спожити страву, і вони за ним назирали.
2 Аж ото перед ним якийсь чоловік, хворий на водянку.
3 Звертаючись до вчителів закону й фарисеїв, Ісус спитав: “Чи вільно зціляти в суботу, чи ні?”
4 Вони мовчали. Тоді він, діткнувшись його, оздоровив і відпустив.
5 До них же промовив: “Хто з вас, коли в нього син чи віл упаде в колодязь, не витягне його негайно в день суботній?”
6 І вони не могли нічого йому на це відповісти.
7 Потім, зауваживши, як вони вибирали собі перші місця, Ісус сказав до запрошених притчу:
8 “Як хтось покличе тебе на весілля, не сідай на першім місці, щоб, бува, не знайшовся хтось, запрошений ним, поважніший від тебе,
9 і той, хто тебе і його закликав, не підійшов і не сказав до тебе: Поступися цьому місцем! І тоді довелось би тобі з соромом посісти останнє місце.
10 А навпаки: коли тебе запросять, іди й займи останнє місце, щоб, коли прийде той, що тебе покликав, сказав до тебе: Друже, сідай вище! Тоді буде тобі честь перед усіма, що сидітимуть з тобою.
11 Бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, буде вивищений.” 

Роздуми Венедикта:Лк. 14, 1–11 «Кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, буде вивищений.

Часто фундаментом життя людини є бажання, щоб її цінували, тому вона робить все, щоб сподобатись іншим, живе з думкою про те, якою її бачать інші. Це саме те, що Господь каже про вивищення, – коли ми прагнемо, щоб люди за когось нас вважали, хочемо бути важливішими за інших.

І з цього погляду фраза Господа: «Хто принижується – буде вивищений», може видаватися абсурдною, але приниження не полягає в тому, щоб поливати себе болотом, робити себе поганим чи нездалим. Бог очікує, щоб ми стали з Ним в правді – бачили себе такими, якими ми є, розуміли свій реальний стан і свою малість перед Ним.

 Знаємо, що деякі святі до навернення були великими грішниками. Але коли вони усвідомили свій стан, тоді Господь зробив з них святих – великих людей в очах Бога і людей. Тому справді великих з нас може зробити лише Бог! Коли усвідомимо свій стан, свої слабості, гріховність, тоді великий Бог може діяти в нас і вивищити нас.