Молитви до Юди Тадея

Євангеліє 5.10.14

Неділя 17 тижня після П’ятдесятниці

Апостол дня.  2 Кр. 6, 16 – 7, 1

16 Які взаємини між храмом Божим та ідолами? Ми бо храм Бога живого, як сам Бог сказав був: «Я поселюся в них, і (посеред них) буду ходити. Буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом. 17 Тож вийдіть з-поміж них і відлучіться, – каже Господь. Нечистого не дотикайтесь, і я вас прийму. 18 Я буду вам Отцем, ви ж будете мені синами та дочками – каже Господь Вседержитель.»

1 Маючи ж такі обітниці, о любі, очистьмо себе від усякої скверни тіла і духа, довершуючи наше освячення в Божому острасі.

Роздуми владики Венедикта: 2 Кр. 6, 16 – 7, 1 «Ми бо храм Бога живого»

Апостол вказує, що кожна людина без винятку є храмом Бога живого. І немає різниці, чи людина ходить до храму, чи не ходить, чи вона вірить в Бога, чи ні. Але кожна людина є створена на образ Божий.  Навіть людина, яка нам неприємна, є також храмом Бога живого. Розуміючи це, з яким благоволінням і страхом маємо ставитись до інших!

У житті святих добре видно розуміння цієї істини. До кожної людини, яку вони зустрічали на своїй життєвій дорозі, вони ставились з повагою! Якщо ми так будемо ставитись до інших людей, то інші люди самі будуть змінюватись. Саме ця постава пошанування в них цього храму Божого буде змінювати людей, з якими маємо стосунки, не зважаючи на те, що вони роблять і якими вони є.

Євангеліє дня. Мт.15, 21–28

21 Ісус вийшов звідти й пішов в околиці тирську та сидонську. 22 Коли це жінка ханаанянка вийшла з цих околиць і почала кричати: “Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно.” 23 Він же не озвався до неї і словом. Тут приступили його учні й почали його просити: “Відпусти її, бо вона кричить за нами.” 24 А він у відповідь промовив: “Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля.” 25 Та ж підійшла і, вклонившись йому в ноги, каже: “Господи, допоможи мені!” 26 Він відповів їй: “Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам.” 27 А вона каже: “Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх.” 28 Тоді відповів їй Ісус: “О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш.” І видужала її дочка від тієї години. 

Роздуми Венедикта: Мт.15, 21–28  «Він же не озвався до неї і словом»

 Цей вислів немовби вводить у суперечливість наші знання про Бога: ми завжди твердимо про Боже милосердя над кожним грішником, про любов Божу до кожної людини, а тут бачимо, що Христос не звертає уваги на цю жінку, так ніби Йому цілковито байдуже щодо неї.

 Щось подібного можемо відчувати в нашому житті, ми переживаємо різні турботи, падіння, пристрасті. Здавалося би, і молимося, і каємося, але часом зовсім не відчуваємо, щоби Бог був поруч з нами. Але позаяк ми – люди віри, тобто можемо відчувати чи не відчувати, що Бог нас чує, але покликані вірити в Божу присутність. Саме тому ми завжди віримо, що Бог чує нас, коли ми Його про щось просимо, і зі свого великого милосердя, із своєї великої любові до нас Він відповість нам тоді, коли ми дійсно в цьому матимемо потребу.

 Якщо Бог не відповідає, то часто це Його велика педагогіка, щоб нас змінити, зміцнити, перевиховати. Знаємо, що і батьки деколи ставлять випробування для дітей, щоб діти дорослішали. Бо саме складні та проблематичні ситуації дають нам нагоду до росту. Тому деколи й Бог може не відповідати, щоб ми зростали у витривалості, в мужності, в упованні на Нього. І що би не діялося, завжди і повсякчас, звертаймося до Бога і вірмо: коли буде потрібно, Він нам відповість! Ми ж не переставаймо взивати до Нього!  

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Написати коментар: "Євангеліє 5.10.14"

nlpnamibia.com lvovnet.ru

Хмара тегів