Неділя 24 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. Еф. 2, 14–22
14 Бо він – наш мир, він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, яка була перегородою, тобто ворожнечу, – своїм тілом 15 скасував закон заповідей у своїх рішеннях, на те, щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами, 16 і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши ворожнечу в ньому. 17 Він прийшов звістувати мир вам, що були далеко, і мир тим, що були близько; 18 бо через нього, одні й другі, маємо доступ до Отця в однім Дусі. 19 Отже ж ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі, 20 побудовані на підвалині апостолів і пророків, де наріжним каменем – сам Ісус Христос. 21 На ньому вся будівля, міцно споєна, росте святим храмом у Господі; 22 на ньому ви теж будуєтеся разом на житло Бога в Дусі.
Роздуми владики Венедикта:Еф. 2, 14–22 «Ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі»
У цьому світі людина може займати різні становища більше чи менше впливові, хоче більше утвердитися на цій землі, хоче щоб її зауважили інші. Однак Господь вказує, що важливим є зовсім інше: ми не просто чужинці, приходні, які мають хвилюватися за своє земне становище, але співгромадяни святих, співгромадяни, учасники Царства Божого.
І це співгромадянство має кожна людина, яка живе на землі, бо після своєї смерті та Воскресіння Господь робить усіх учасниками Царства Небесного. Але його, як і громадянство якоїсь з країн, теж треба спершу прийняти, а тоді за цим небесним громадянством жити.
Євангеліє дня. Лк. 8, 41–56
41 Аж ось прийшов чоловік, Яір на ім’я, який був головою синагоги. Припавши до ніг Ісуса, він почав його просити зайти до нього в хату, 42 бо була в нього дочка одиначка, яких дванадцять років, і вона вмирала. І як він ішов туди, люди тиснулися до нього. 43 Аж тут жінка якась, що була хвора дванадцять років на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її оздоровити, 44 підійшовши ззаду, доторкнулась краю його одежі й умить стала здоровою – спинилась її кровотеча. 45 Ісус спитав: “Хто доторкнувся мене?” А що всі відпекувались, Петро мовив: “Наставниче, то люди коло тебе юрмляться і тиснуться.” 46 Ісус же сказав: “Хтось доторкнувся до мене, бо я чув, як сила вийшла з мене.” 47 Побачивши жінка, що не втаїлася, тремтячи підійшла й упавши йому до ніг, призналася перед усіма людьми, чому до нього доторкнулась і як негайно одужала. 48 Сказав їй Ісус: “Дочко, віра твоя спасла тебе, йди в мирі!” 49 Він говорив ще, як приходить хтось від голови синагоги і каже: “Твоя дочка померла, не турбуй більш Учителя.” 50 Ісус почувши це, озвався до нього: “Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться.” 51 Прийшовши до хати, він не пустив нікого з собою всередину, крім Петра, Йоана та Якова з батьком та матір’ю дитини. 52 Всі плакали за нею і голосили. Він же мовив: “Не плачте, вона не вмерла, вона тільки спить.” 53 І ті сміялися з нього, бо знали, що вмерла. 54 А він узяв її за руку й голосно промовив: “Дівчино, пробудися!” 55 І дух її повернувсь до неї, і вона миттю встала. Тоді він звелів дати їй їсти. 56 Батьки ж її були здивовані вельми, та він наказав їм нікому не говорити, що сталося.
Роздуми Венедикта:Лк. 8, 41–56 «Дочко, віра твоя спасла тебе!»
Коли ми уважніше приглянемося до Євангелія, то можемо зауважити, що навколо Христа ходили великі тлуми людей. Годі сказати, чому їх було так багато. Хтось – з цікавості, хтось тому, що бачив, що він поважна особа, і хотів бути ближче Нього. Хтось – ще з інших якихось потреб, усвідомлених чи не усвідомлених. Але, певно, що було мало тих людей, які були свідомі, що Христос є Господь, а Господь може творити чуда.
Тому в Євангелії серед тих тисяч людей ми бачимо небагато тих, які зцілювалися. А зцілювала саме їх їхня віра. Бог міг оздоровлювати тисячі цих людей, але зцілювалися одиниці – саме ті, хто з вірою приходив. Бачимо, що ця жінка – серед того тлуму всіх, які штовхали Христа, одна-єдина «доторкнулась» вірою.
Як і в нашому житті: ми, здавалось би, приходимо до Бога, але чи ми доторкаємось довірою з Ним? Бог «потребує» нашої довіри, щоб щось дати нам. Бог може все, але може все лише через нашу віру!