П’ятниця 19 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. Фил, 1, 27 – 2, 4
27 Тільки поводьтеся достойно Євангелії Христової, щоб я, – чи то як прийду і вас побачу, чи то бувши далеко, – довідаюся про вас, що ви стоїте твердо в однім дусі, змагаючись однодушно за євангельську віру, 28. ні в чому не боявшися ваших противників; це буде для них певним знаком погибелі, а для вас -спасіння, і то від Бога, 29. бож вам дана ласка Христа, не тільки вірувати в нього, але за нього також і страждати. 30 Отак ви переносите ту саму боротьбу, яку ви бачили в мені та яка й тепер в мені, як це вам відомо.
1 Коли, отже, є в Христі якась утіха, коли є якась відрада в любові, коли є якась спільність духа та якесь серце і милосердя, 2 то завершіте мою радість: думайте те саме, майте любов ту саму, будьте однодушні, згідливі. 3 Не робіть нічого підо впливом суперечки, чи з марної слави, але вважаючи в покорі один одного за більшого від себе; 4 майте на увазі користь не власну, а радше інших.
Роздуми владики Венедикта: Фил, 1, 27 – 2, 4 «…бо ж вам дана ласка Христа:не тільки вірувати в нього, але за нього також і страждати»
Часто в житті є так, що наша внутрішня особистість є одна, але в житті ми живемо по-іншому. Часто трудні, кризисні ситуації дають нам пізнати самих себе, інколи це те, чого ми не знали і не підозрювали про себе.
Якщо говорити про свідчення Христа, то саме тому в ранній Церкві був знак мучеництва. Бо мученики – це ті, корі переживали трудні обставини, іноді на грані життя і смерті. Так само наше життя. Трудні обставини, наше мучеництво – це нагода свідчити про Бога. Легко бути християнином в ідеальних обставинах. Але правдиве християнство показується тоді, коли треба виявити певну жертву, певну терпеливість, тоді показується наше свідчення. Тому Бог і дає нам такі труднощі, де маємо нагоду свідчити про Господа.
Євангеліє дня. Лк.6, 17–23
17 Зійшовши з ними, він став на рівнім місці, й була там велика сила його учнів і людей вельми багато з Юдеї та з Єрусалиму, і з побережжя Тиру та Сидону. 18 Вони прийшли послухати його й оздоровитись від своїх недуг; і всі ті, що їх мучили нечисті духи, теж оздоровлялись. 19 Увесь народ намагався його торкнутися, бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла. 20 Тоді він, звівши на своїх учнів очі, почав казати: “Блаженні вбогі, – бо ваше Царство Боже. 21 Блаженні, голодні нині, бо ви насититеся. Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятись. 22 Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть, як безчесне, ваше ім’я Сина Чоловічого ради. 23 Радійте того дня і веселіться, бо ваша нагорода велика в небі. Так само бо поводилися з пророками батьки їхні.
Роздуми Венедикта: Лк.6, 17–23 «Радійте того дня і веселіться, бо ваша нагорода велика в Небі»
На перший погляд може здаватися дивним таке висловлювання Господа після того, як Христос називає блаженними або щасливими вбогих, голодних, тих, кого ненавидять, тих, хто плаче… І каже тоді ще з цього радіти. Коли подивимось на світ і людей, то вони завжди хочуть бути в достатку, мати щастя, певність. Однак на дорогах Божих це буває не раз досить по іншому.
Так, людина завжди прагне мати стабільність у житті, щастя, радість. Але мусимо собі признати, що саме наші життєві труднощі і клопоти показують правдиво, ким ми є, яке наше духовне життя і які наші стосунки з Богом. Коли ми будуємо своє буття лише на земному фундаменті, то вся будівля «завалиться» в час нашої смерті. Лише в того, хто живе з Богом, смерть не може нічого забрати. Тому саме не раз наші проблеми наближають нас до Бога, показуючи непевність всього земного.Так часто буває, що саме ці труднощі є для нас доброю нагодою наблизитись і з’єднатися з Господом.