Понеділок 19 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. Фл. 1, 1–7
1 Павло і Тимотей, слуги Христа Ісуса, усім святим у Христі Ісусі, що перебувають у Филиппах, з єпископами та дияконами: 2 благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа 3 Дякую Богові моєму щоразу, коли вас згадаю, 4 завжди в кожній моїй молитві за всіх вас із радістю молившися, 5 за участь вашу в Євангелії від першого дня і досі; 6 я певний того, що хто розпочав у вас добре діло, він його й закінчить аж до дня Христа Ісуса. 7 Воно й справедливо думати це мені про всіх вас, бо ви в мене у серці; всі ви, чи то в моїх кайданах чи то обороні, чи в утвердженні Євангелії, берете участь у моїй благодаті.
Роздуми владики Венедикта: Фл. 1, 1–7 «Дякую Богові моєму щоразу…за участь вашу в Євангелії від першого дня і досі»
Наше християнське життя починається тоді, коли ми усвідомили ту благу новину Євангелії, яку явив Христос своїм приходом на землю. І усе наше християнське життя – це відповідь на Божу пропозицію, яку Він дає нам у Добрій Новині. Не перша наша відповідь, не перше покаяння, а усе життя, кожна його хвилина.
Кожен наш вчинок, кожне наше слово, навіть кожна наша думка – це участь в житті Євангельському. Так ми стаємо причасниками цієї Доброї Новини, так ми щохвилини вибираємо: бути далі з Богом, чи ні. Тому, в кожній хвилі нашого життя ми або причащаємось цією Доброю Новиною, або ні. Вміймо витривати, щоб ні на хвилину не охолонути, не забути ту першу любов до Господа, а з щораз більшою любов’ю Йому казати «так»!
Євангеліє дня. Лк. 4, 37–44
37 І рознеслася про нього чутка скрізь по всій тій країні. 38 Вийшовши з синагоги, він пішов до Симонової хати. Теща ж Симона була в тяжкій гарячці, і його за неї попросили. 39 І, нахилившися над нею, він погрозив гарячці, та й гарячка відійшла від неї і, зараз же підвівшись, теща почала їм услуговувати. 40 А як заходило сонце, всі, хто мав яких недужих на різні хвороби, приводили їх до нього, і він на кожного з них клав руки та й оздоровляв їх. 41 А з багатьох з них виходили також і біси, що кричали: “Ти – Син Божий!” Та він, грозячи, не давав їм говорити, бо вони знали, що він – Христос. 42 Як настав день, він вийшов і подався на самітне місце, а люди кинулись його шукати і, знайшовши, хотіли затримати його, від себе не пустити. 43 А він сказав їм: “Я маю й іншим містам звіщати Добру Новину про Царство Боже, бо я на це посланий.” 44 І проповідував по синагогах у Юдеї.
Роздуми Венедикта: Лк. 4, 37–44 «Я маю й іншим містам звіщати Добру Новину про Царство Боже»
Наше християнство дуже часто індивідуальне: живу з Богом, ходжу до Сповіді, молюся… Однак чи усвідомлюємо ми, що Бог є для всіх нас і наш Отець. Ми ж є Його діти, і кожна людина, яка живе на землі, є дитиною Божою. Моє християнське життя воно не є лише моє особисте – воно дотичить мого ближнього, мого брата і сестри в Христі. Тому кожному важливо бути свідомим того, що ми відповідальні за те, щоб доносити Бога і звіщати Добру Новину іншим людям.
Погляньмо кожен на своє життя: чи часто ми говоримо про Бога в наших щоденник життєвих обставинах. Дуже часто ми соромимось, вважаємо, що не випадає якось про це розмовляти, хвилюємось, що про нас подумають. Але ж найперше вартувало б подумати, що ці люди, які нас оточують, наші в Бозі браття і сестри, які шукають Бога і очікують, може, не завжди свідомо, що ми їм звістимо про їхнього Небесного Отця.