Вівторок 17 тижня після П’ятдесятниці

святих мучениць Віри, Надії, Любові і їх матері Софії

У царстві Адріяна злочестивого, царя римського, була в Римі одна вдова роду італійського, на ймення Софія, її ж ім’я тлумачиться “премудрість”.

Вона, за іменем своїм, і життя у вірі християнській премудро вела за премудрістю такою, яку похваляє апостол Яків, кажучи: “А премудрість, що з висоти, насамперед чиста є, а потім мирна, лагідна, покірлива, повна милості і добрих плодів”. Оця ж бо премудра Софія, коли жила в чесному подружжі, народила три дочки і їм нарекла імена, що відповідали трьом богословським чеснотам: першу назвала Віра, другу Надія, а третю Любов.

О свята і праведна Софіє! Яка жінка так спаслася дітородженням, як ти, що народила таких дітей, які уневістилися із Христом і, за нього постраждали, із ним тепер царюють та прославляються. Воістину ти мати дивна і доброї пам’яті достойна, дивлячись-бо на люті та гіркі муки і смерті дітей своїх любих, нітрохи ти про них по-материнському не повболівала, а більше раділа ти, благодаттю Божою утішена, і сама їх повчала ти й молила, щоб не пошкодували тимчасового життя свого і щоб вилили нещадно кров свою за Христа Господа. Його ж тепер баченням лиця пресвітлого насолоджується на небесах із святими своїми дочками. Упремудри і нас, щоб зберегли чесноти Віри, Надії та Любові — хай сподобимося постати перед Святою нествореною животворящою Тройцею і славити її навіки віків. Амінь.

Згідно “Житія святих” Димитрія Туптала (Ростовського)

Апостол дня.  Еф. 2, 19-3, 7

19 Отже ж ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі, 20 побудовані на підвалині апостолів і пророків, де наріжним каменем – сам Ісус Христос. 21 На ньому вся будівля, міцно споєна, росте святим храмом у Господі; 22 на ньому ви теж будуєтеся разом на житло Бога в Дусі.

1 Ось чому я, Павло, – в’язень Христа Ісуса за вас, поган. 2 Думаю, що ви чули про ту спасенну ухвалу Божої ласки, яку він дав мені для вас, 3 тобто, що він дав об’явленням мені знати тайну, як то я описав вам коротко. 4 Коли ви це перечитаєте, зможете збагнути, яке я маю розуміння тієї Христової тайни. 5 Вона бо не була відкрита синам людським у минулих поколіннях, як то вона тепер відкрита через Духа святим апостолам його і пророкам, 6 а саме: що погани мають доступ до такої самої спадщини, і вони члени того самого тіла й мають участь у тій самій обітниці в Христі Ісусі, через Євангелію. 7 Я став її слугою за даром благодаті, що нею Бог наділив мене чином своєї сили. 

Роздуми владики Венедикта: Еф. 2, 19-3, 7 «Погани мають доступ до такої самої спадщини, і вони члени того самого тіла й мають участь у тій самій обітниці в Христі Ісусі, через Євангелію»

Часто через гріхи які ми чинимо, ми маємо негативний образ самого себе. Нам не віриться, що ми здатні на великі речі, великі подвиги, великі вчинки, що ми покликані до святого життя. І це правда: самі ми нездатні, але з Богом – так! Смерть і Воскресіння Ісуса Христа роблять нас спосібними жити життям святим.

Тому, не взираючи на наше попереднє життя, не взираючи на наші падіння і невдачі, гріхи і помилки, пам’ятаймо, що в Христі ми є покликані до життя святого і досконалого. Господь своєю смертю гарантує нам це!

Євангеліє дня. Мр. 11, 11-23

11 І ввійшов у Єрусалим, у храм, і оглянув усе, а що було вже пізно, то вийшов з дванадцятьма у Витанію. 12 Наступного дня, коли вони виходили з Витанії, зголоднів. 13 Побачивши здалека смоковницю, вкриту листям, приступив, чи часом не знайде чогось на ній, та, підійшовши до неї, окрім листя, не знайшов нічого, бо ще не була пора смоков. 14 І озвавшися, промовив до неї: Нехай ніхто повіки не споживає плоду з тебе! А учні його чули це. 15 І приходять вони в Єрусалим, і, ввійшовши у храм, Ісус взявся виганяти тих, що продавали й купували в храмі; перекинув столи міняйлів та ослони тих, що продавали голубів, 16 а й не дозволив, щоб хтось будь-що переносив через храм. 17 Навчав він їх і казав їм: Хіба не написано: Дім мій домом молитви назоветься для усіх народів? А ви з нього зробили печеру розбійників! 18 Почули це первосвященики й книжники та й шукали, як його погубити, але боялися його, бо ввесь народ подивляв його повчання. 19 Увечері ж вийшов поза місто. 20 Проходивши ж тудою вранці, вони побачили смоковницю, всохлу від кореня. 21 Тоді Петро, згадавши, каже йому: Учителю, дивися, смоковниця, що ти прокляв, усохла. 22 Ісус же у відповідь сказав їм: Майте віру в Бога. 23 Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: Двигнись і кинься у море, та не сумніватиметься у своїм серці, лише віруватиме, що станеться те, що каже, – то буде йому так.

Роздуми Венедикта: Мр.11,11–23  «Хіба не написано: Дім мій домом молитви назоветься для усіх народів?»

Людина, якою б вона не була, – чи ходить до храму частіше, чи вкрай рідко – відчуває і усвідомлює собі, коли робить недобрі вчинки. Просто дехто, якщо не має глибшого духовного життя, знаходить собі оправдання, чому саме так поступає. Якщо людина усвідомлює, що є гріхом і що так не можна чинити, то вона свідома того, що вона не є покликана до життя в гріху.

Кожен з нас, напевне, досвідчував це на собі: від доброго і безкорисливого вчинку відчуваєш радість, мир, задоволення, а зробиш гріх, зло – це мучить, не дає спокою, гризе зсередини. Це ще раз нам показує, що людина є покликана до життя з Богом в святості. Блаженний Августин казав: «Серце моє не зазнає спокою, аж поки не пізнає тебе, Боже!» І кожна людина спрагла цього життя з Богом.

Тому завжди маємо вдивлятися в своє нутро, в своє серце, що там є? Чи там є місце для Бога? Для гарних, побожних думок?