Субота 16 тижня після П’ятдесятниці
(+) ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО ХРЕСТА
У давні часи римські імператори робили численні спроби знищити навіть найменші спогади про життя й діяння Ісуса Христа, про священні місця, із ним пов’язані. Один з імператорів — Андріан — віддав наказ засипати землею священну гору Голгофу, а також Гроб Господень. На штучно створеному імператором пагорбі було збудовано святилище богині Венери та поставлено статую бога Юпітера. Протягом тривалого часу на цьому місці збиралися язичники для виконання культових дій, зокрема жертвоприношень. Але минуло 300 років, і християни знайшли Гроб Господень та хрест Божий. Ця визначна для всього віруючого люду подія сталася за часів Костянтина Великого, першого з римських імператорів, який прийняв рішення припинити гоніння християн (за легендою, він побачив на небі знамення Боже — хрест із надписом: «Цим переможеш»). Намагаючись виконати волю Божу, Костянтин Великий відправив до Єрусалима царицю Гелену, свою матір, щоб вона доклала максимум зусиль задля віднайдення хреста й Гробу Господніх. Тривалий час її пошуки не мали успіху, незважаючи на всі старання. І нарешті святині було знайдено під храмом язичницької богині Венери. Храм негайно зруйнували й витягли на світ Божий християнські цінності: Гроб Господень, хрест, на якому було розп’ято Спасителя, та чотири гвіздки, якими начебто було прибито Сина Божого до хреста. За деякими переказами, було знайдено не один, а цілих три хрести й дощечку з написом, зробленим за наказом Понтія Пілата. Патріарх Макарій вирішив дізнатися, на якому ж саме хресті було розіп’ято Ісуса Христа, тому почав накладати по черзі кожен хрест на покійного. Коли на людину було покладено хрест Господній, мрець ожив. Отже, люди знову отримали можливість поклонятися християнським святиням. Вони побачили диво, що сталося, і попросили патріарха Макарія воздвигнути хрест Господній, щоб віруючі люди могли бачити його бодай здаля. Цариця Гелена після всіх цих подій привезла до Єрусалима часточку від хреста Господнього та знайдені гвіздки. Костянтин Великий віддав наказ побудувати в Єрусалимі храм на честь Христового Воскресіння. Наступного дня після освячення цього нового храму (IV століття) було встановлено святкування Воздвиження хреста Господнього.
Апостол дня. 1 Кор. 10, 23–28
23 Усе дозволене, але не все корисне; усе дозволене, але не все будує. 24 Ніхто хай не шукає для себе користи, лише – для другого. 25 Їжте все, що на торговиці продається, нічого не розпитуючися заради сумління; 26 Господня бо земля та її повнота. 27 Як хтось із невіруючих вас запросить і ви згодилися піти, їжте все, що покладуть перед вами, нічого не розпитуючися заради сумління. 28. Але як хтось вам скаже: «Це було жертвоване ідолам!» – не їжте з-за того, хто попередив вас і сумління;
Апостол свята 1 Кор. 1, 18-24.
18 Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа. 19 Писано бо: «Знищу мудрість мудрих і розум розумних знівечу! 20 Де мудрий? Де учений? Де дослідувач віку цього?» Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? 21 А що світ своєю мудрістю не спізнав Бога у Божій мудрості, то Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді. 22 Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрости шукають, – 23 ми проповідуємо Христа розп’ятого: -ганьбу для юдеїв, і глупоту для поган, 24 а для тих, що покликані, -чи юдеїв, чи греків – Христа, Божу могутність і Божу мудрість.
Роздуми владики Венедикта: 1 Кор. 10, 23–28 «Ніхто хай не шукає для себе користи, лише для другого»
Ці слова ставлять перед нами важливе питання: чого ми шукаємо в своєму житті? Щиро зізнаючись, побачимо, що шукаємо багато чого для себе. Може, й не є ми такі користолюбні, егоцентричні, але критерієм свого життя ми часто ставимо свої здобутки, досягнення, важливість справ, які робимо. Нечасто в своєму житті ми критерієм успішності ставимо служіння Богові та служіння іншим.
Апостол Павло вказує нам на те, щоб ми шукали користі для інших, самі шукали, що можна доброго зробити для ближнього. Для цього намагаймося дивитися на кожну ситуацію з перспективи Божої волі для себе і добра для іншого, тоді Бог щедро винагородить і нас самих.
Євангеліє дня. Мт. 24, 34-44
34 Істинно кажу вам: Цей рід не промине, поки не збудеться все це. 35 Небо й земля перейдуть, але слова мої не перейдуть. 36 А про той день і годину ніхто не знає, ані ангели небесні, – лише один Отець. 37 Як було за днів Ноя, так буде й за днів Сина Чоловічого. 38 Бо як за днів перед потопом, їли й пили, женилися та віддавались аж до дня, коли Ной увійшов у ковчег, 39 і ніхто не знав нічого, аж поки не прийшов потоп і забрав усіх, – так буде й прихід Сина Чоловічого. 40 Тоді з двох, що будуть у полі, одного візьмуть, другий залишиться. 41 Дві молотимуть на жорнах: одну візьмуть, друга залишиться. 42 Чувайте отже, бо не знаєте, якого дня Господь ваш прийде. 43 Знайте те, що коли б господар відав, у яку сторожу прийде злодій, пильнував би він і не дав би підкопати свого дому. 44 Тому й ви будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години, що про неї ви й не думаєте.
Євангеліє свята Йо. 19, 6-11; 13-20; 25-28; 30-35.
6 Та скоро побачили його первосвященики та слуги, закричали: «Розіпни! Розіпни!» Каже Пилат їм: «Беріть його ви і розіпніть, я бо жадної провини не знаходжу на ньому.» 7 А юдеї йому: «У нас є закон, і за законом мусить він умерти, бо він із себе Сина Божого зробив.» 8 Як почув те слово Пилат, стривожився ще дужче. 9. Повернувся він ще раз у Преторію та й каже Ісусові: «Звідкіля ти?» Не дав же йому Ісус одвіту. 10 «Зо мною не розмовляєш, – каже йому Пилат, – чи не знаєш, що в мене влада відпустити тебе і влада розіп’ясти тебе?» 11 І відрік Ісус: «Не мав би ти надо мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори. Через те на отому, хто мене тобі видав, більший гріх.»
13 Тож зачувши ті слова, вивів Пилат Ісуса і сів на судівське сидіння, на місці, яке має назву Літостротон, а по-єврейському – Гаввата. 14 А був то день, коли споготовлювали Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: «Ось цар ваш.» 15 Ті ж закричали: «Геть! Геть! Розіпни його!» А Пилат їм: «Маю я вашого царя розіп’ясти?» І відповіли первосвященики: «Нема в нас царя, тільки кесар!» 16 І тоді видав він його їм на розп’яття. 17 І забрали вони Ісуса; і, несучи для себе хрест, вийшов він на місце, зване Череп, а по-єврейськи Голгота, 18 де його і розіп’яли, а з ним двох інших: по одному з кожного боку, Ісуса ж – посередині. 19 Пилат же звелів написати напис і на хресті його примістити. Написано було: «Ісус Назарянин Цар Юдейський.» 20 Багато з юдеїв читали той напис, місце бо, де розп’ято Ісуса, було близько міста. Написано ж напис було по-єврейському, по-грецькому і по-римському.
25 А при хресті Ісусовім стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. 26 Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, – а його ж любив він, – мовить до матері: «Жінко, ось син твій.» 27 А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя.» І від тієї хвилі учень узяв її до себе. 28 А по тому Ісус, знавши, що все вже довершилося, щоб здійснилось Писання, промовив: «Спраглий я!»
30 І, скоштувавши оцту, вимовив Ісус: «Звершилось»; і схиливши голову, віддав духа. 31 Через те, що це була п’ятниця, отже, щоб не залишилися в суботу тіла на хресті, – бо був Великдень тієї суботи, – то юдеї попросили Пилата, щоби переламали їм голінки й познімали з хреста. 32 Отож вояки прийшли і переламали першому голінки і другому, який був з ним розіп’ятий. 33 Та коли підступили до Ісуса й побачили, що він уже мертвий, то голінок не перебивали йому, 34 лиш один з вояків проколов йому списом бік. І потекла негайно ж кров – і вода. 35 І той, який бачив, свідчить те, і правдиве свідчення його; і він знає, що говорить правду – щоб ви теж увірували.
Роздуми Венедикта: Мт. 24, 34-44 «Тому й ви будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години…»
Перші апостоли та учні Ісуса Христа мали живе сподівання та очікування другого приходу Спасителя. В силу різноманітних історичних обставин, сьогодні ми, зазвичай, дуже мало роздумуємо про цей другий прихід Господній. Як каже сьогоднішнє Євангеліє, ми не знаємо ні дня, ні години, коли це може статися.
Проте в інший спосіб прихід Ісуса Христа відбувається в житті кожного з нас щомиті. Щомиті Господь входить у наше життя через ті чи інші ситуації, події, обставини, людей… Пригадаймо, як Христос каже: «Що ви зробили одному з ближніх моїх, ви мені зробили». І для нас важливо здобувати досвід зустрічатися з Богом.
На жаль, за роки, місяці, години нашого життя маємо небагато таких зустрічей. Бо ж, здавалося, і ходимо до храму Божого, сповідаємося, причащаємося й мали би зустрітися з Богом. Але чи ця зустріч дійсно відбувається?
Так, як ми очікуємо другого приходу Ісуса Христа, маємо в цьому очікуванні зустрічатися з Господом Богом в кожній події, в кожній обставині, бо ж Бог приходить до нас повсякчас. Та чи готові ми з Ним зустрітися?