Вівторок 13 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. 2 Кор. 8, 16–9, 5
16 Богові дяка, що дав у серце Тита таку саму до вас горливість; 17 бо він прийняв просьбу і, бувши повний запалу, доброхіть до вас пустився. 18 Ми з ним послали брата, якого за Євангелію усі Церкви хвалять 19 і який, крім того, був вибраний Церквами як наш супутник у цій добродійній справі, якій ми служимо на славу самого Господа й на відраду нашу, 20 вистерігаючися, щоб нам хтось не докоряв з-за тієї обильности пожертв, що ними завідуємо. 21 Бо ми дбаємо за добро не тільки перед Господом, але й перед людьми. 22 А разом з ними ми послали нашого брата, пильність якого ми часто випробували в багатьох речах, і який тепер куди пильніший із-за великого довір’я, що його до вас має. 23 Щодо Тита, то він мій товариш і коло вас співробітник; а щодо братів наших, то вони посланники Церков, слава Христова. 24 Дайте ж їм доказ вашої любови й нашої їм похвали про вас, перед обличчям Церков.
1 А про службу на користь святим мені зайво до вас писати, 2 бо знаю вашу добру волю і хвалю вас македонянам за неї, бо Ахая готова з минулого року; ваш запал заохотив багатьох. 3 Однак, я посилаю вам братів, щоб та хвала, якою я хвалив вас, не була щодо цього марна і щоб ви, як я сказав, були приготовані. 4 А то як прийдуть зо мною македоняни й застануть вас неготовими, ми, – щоб не сказати ви, – через ту певність осоромимося. 5 Я вважав, отже, потрібним просити братів, щоб вони вийшли до вас перед нами і приготували заздалегідь той заповіджений щедрий ваш дар, щоб він був готовий як правдивий дар, а не як вимушений даток.
Роздуми владики Венедикта:2 Кор. 8, 16–9, 5 «Бо ми дбаємо за добро не тільки перед Богом, але й перед людьми»
Деколи здається, що ми, християни, немовби живемо в своєму світі. Так, ми ходимо до храму, сповідаємось, причащаємось, належимо до тих чи інших християнських товариств і спільнот, бо так дбаємо про свої стосунки з Богом. І це надважливе у нашому житті. Але часто ми, ті ж самі християни, не зауважуємо багатьох людей навколо нас, які потребують нашої допомоги чи просто уваги.
Часто бачимо, що людям легше пожертвувати свої гроші, аніж час, увагу, пораду. Тож спробуймо ми, як християни, придивлятись до людей, яких поставив навколо нас Господь, і дбати про них тим. Ось чим можемо послужити завжди – своїм за ангажуванням у їхнє життя!
Євангеліє дня. Мр. 3.13–19
13 Потім вийшов на гору й покликав тих, що їх сам хотів, і вони підійшли до нього. 14 І він призначив дванадцятьох, щоб були при ньому, та щоб їх посилати із проповіддю; 15 і дав їм владу виганяти бісів. 16 Призначив він дванадцятьох: Симона, якому дав ім’я Петро; 17 Якова, сина Заведея, та Йоана, брата Якова, й дав їм ім’я Воанергес, у перекладі – Сини грому; 18 Андрія, Филипа, Вартоломея, Матея, Тому, Якова, сина Алфея, Тадея, Симона Кананія, 19 та Юду Іскаріота, що його і зрадив.
Роздуми Венедикта: Мр. 3.13–19 “Дав їм владу виганяти бісів”
Бачимо, що коли Господь кличе для місії апостолів, то не просто вибирає, але дає їм силу, як каже Євангеліє: «владу виганяти бісів». І виглядає, що апостоли не були надто готові до цього. До того ж, тоді були люди набагато освіченіші від них: фарисеї, садукеї, книжники, які зналися на Законі Божому. Але Христос вибирає саме апостолів. І це справжня таємниця Божого покликання.
Отак у нашому житті треба усвідомлювати, якщо Господь вибрав для нас батьків, батьківщину, що нам треба жити в тих чи інших обставинах, в тім чи іншім історичнім періоді. В той же час Він дає також нам силу і спроможність це все гідно перейти.
Яскравим прикладом цього є святі. Жодні обставини не були владні над ними. Це дуже важливо пам’ятати. Ми ж часто говоримо – так склалися обставини, це від мене не залежить… Однак мусимо бути свідомими, що жодні обставини не можуть мати над нами влади. Адже Господь у будь-якій ситуації дає нам спроможність і можливість жити чесно, справедливо, побожно і свято.