Понеділок 13 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. 2 Кор. 8, 7–15
7 Тому ж, що відзначаєтесь у всьому, – у вірі, у слові, у знанні, у всякій пильності й у нашій любові до вас, – треба вам відзначатись і в цій добродійній справі. 8 Я не кажу як наказ, але щоб заради дбайливости інших випробувати щирість вашої любови. 9 Ви ж знаєте ласку Господа нашого Ісуса Христа, що задля вас став бідним, бувши багатим, щоб ви його вбожеством розбагатіли. 10 Даю в цьому лише раду: Воно бо вам личить, вам, що перші минулого року почали цю збірку, не тільки робити, але й бажати. 11 Тепер же закінчіть її, щоб і так, як гаряче бажали, так і довершили за своєю спроможністю. 12 Бо коли є охота дати, то вона приємна мірою того, хто що має, – не того, чого не має. 13 Тут не йдеться про те, щоб інші були в достатках, а ви у злиднях, але щоб була рівність: 14 щоб цим разом ваш надмір міг покрити їхню нестачу, а їхній надмір міг колись покрити вашу нестачу, і таким чином щоб панувала рівність, 15 як написано: «Хто був зібрав багато, не мав над міру, а хто мало, – не мав нестачі.»
Роздуми владики Венедикта:2 Кор. 8, 7–15 «Щоб цим разом ваш надмір міг покрити їхню нестачу, а їхній надмір міг колись покрити вашу нестачу, і щоб так панувала рівність»
Погляньмо на наше життя. Те, ким ми є чи що ми маємо, це все-таки сила обставин. Ми могли б не бути тими, ким є, могли б народитися в зовсім інших обставинах – гірших чи ліпших. Але обставини дав нам Бог, а міг і не дати. І тому завжди тим усім, що ми тепер маємо, треба ділитися з потребуючими, бо не знаємо, що буде з нами в майбутньому. І ділімося не тільки з тими, хто потребує матеріальних статків, але з тими, хто потребує нашого досвіду, розуміння світу, переконань.
Можливо, будуть ситуації, коли хтось інший буде мати якісь земні достатки, досвід чи інші здобутки, і зможе поділитися з нами. Що більше ми ділимось з іншими, то більше будемо спосібні отримати на майбутнє в наших потребах.
Євангеліє дня. Мр.3. 6–12
6 І вийшли фарисеї, і зараз же з іродіянами радили раду проти нього, як би його занапастити. 7 Тоді подавсь Ісус до моря з своїми учнями. Сила людей із Галилеї йшла за ним, а й з Юдеї, 8 з Єрусалиму й з Ідумеї та й геть із Зайордання, ще й з околиць Тиру та Сидону; велика многота людей, довідавшись про те, що діяв, прийшла до нього. 9 Тоді він сказав своїм учням, щоб напоготовили йому човен, з-за народу, щоб не тиснув його. 10 Бо він багато з них оздоровив, тож ті, що мали якісь недуги, кидалися до нього, щоб його доторкнутись. 11 І духи нечисті, бачивши його, падали ниць перед ним та й кричали: Ти – Син Божий! 12 Він, однак, суворо наказав їм, щоб не виявляли його.
Роздуми Венедикта: Мр.3. 6–12 «Він,однак, суворо наказав їм, щоб не виявляли Його».
У Євангелії читаємо, що Господь нібито забороняє говорити про ті оздоровлення, які отримали люди. Нас це може здивувати: Чому Господь не хотів, щоб люди дізнаючись про ці чуда, наверталися, щоби люди, переживаючи ці зцілення, могли говорити про це іншим? Певно, йдеться тут про щось інше.
Дуже часто, коли в нашому житті стається щось довгоочікуване, ми тим тішимось, але не завжди готові,не спроможні побачити за цим Бога, Який це явив. І коли Господь забороняє розповідати про зцілення, то тому, що бачить – люди захоплені лише чудами, лише зціленнями, лише тим, що вони пережили. Але оскільки Христові найбільше йдеться, щоби люди насамперед побачили Бога за тим, що відбувалося, то Він просить їх мовчати.
Для нашого життя дуже важливо бачити Бога у кожній обставині, оскільки Він є повсякчас присутній у нашому житті. Звичайно, не завжди легко розпізнати Божу присутність та інтервенцію в наше життя, але цього можна і треба навчитися, вправлятися в цьому. Згодом це принесе для нас велику радість, і тоді ми навчимося Бога зустрічати у всьому, що відбувається у нашому житті.