Четвер 12 тижня після П’ятдесятниці
+ УСПЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ.
Апостол дня. 2 Кор. 7, 1–10
1 Маючи ж такі обітниці, о любі, очистьмо себе від усякої скверни тіла і духа, довершуючи наше освячення в Божому острасі. 2 Дайте нам місце в вашому серці. Ми нікого не скривдили, нікому шкоди не завдали, не визискували нікого. 3 Говорю це, не щоб вас осудити, бо я вже вам сказав, що ви в нашім серці, щоб умерти й жити разом. 4 У мене велике до вас довір’я, я вельми пишаюся вами. Я – повен утіхи, я переповнений радістю посеред усіх наших напастей. 5 Бо коли ми були прийшли в Македонію, тіло наше не мало ніякого спокою. У всьому лиш скорбота: зовні – борні, страхання всередині. 6 Та Бог, що втішає принижених, утішив нас приходом Тита; 7 і не лиш його приходом, а й утіхою, якої він зазнав від вас, оповідаючи нам про ваше палке бажання, про ваш смуток, про вашу горливість до мене, так, що я зрадів ще більше. 8 Хоч я і засмутив вас листом, не жалкую того; коли й жалкував, – бачу, що той лист, хоч і на час, був засмутив вас – 9 тепер же радію, не тому, що ви були засмутилися, а тому, що смуток ваш привів вас до каяття. Ви бо засмучені були задля Бога, так що ви від нас не зазнали шкоди. 10 Бо смуток задля Бога чинить спасенне каяття, якого жалувати не треба; а смуток цього світу – смерть спричинює.
Апостол свята Флп. 2:5-11
5 Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі. 6 Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, 7 а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, 8 він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної. 9 Тому і Бог його вивищив і дав йому ім’я, що понад усяке ім’я, 10 щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, 11 і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця.
Роздуми владики Венедикта:2 Кор. 7, 1–10 «Велике довір’я маю до вас, вельми пишаюся вами»
У нашому людському житті дуже важливою є довіра, коли нам хтось довіряє, ми ніби сповнюємось силою і бажанням робити добро. Але ми часто в нашому житті не довіряємо людям, є дуже мало осіб, яких ми вважаємо повністю вартими довіри. Бачимо, що Господь через свою смерть і воскресіння повірив нам, помер за нас, коли ми ще були грішниками.
Ця довіра, яку має до нас Ісус, завжди нам дає це натхнення приходити до Бога. Так само в наших стосунках з іншими людьми. Не біймося довіряти, не біймося, що нашою довірою хтось скористається. Бо навіть якщо й так, то знайдуться й ті, кого вона окрилить, будьмо певні, що наша довіра дасть іншим наснагу ставати кращими!
Євангеліє дня.Мр. 1, 29-35
29. І скоро вийшов він із синагоги, то разом з Яковом та Йоаном пішов у дім Симона та Андрія. 30 Теща ж Симонова лежала у гарячці, тож йому негайно сказано про неї. 31 Він підійшов і підвів її, взявши за руку, й покинула її гарячка, – і заходилась вона їм услуговувати. 32 Якже настав вечір, по заході сонця, почали приносити до нього усіх недужих та біснуватих. 33 Усе місто зібралося перед дверима. 34 І він оздоровлював чимало недужих на різні хвороби, а й бісів багато вигнав, але заборонив бісам говорити, вони бо про нього знали. 35 Уранці ж, іще геть за ночі, вставши, вийшов і пішов на самоту й там молився.
Євангеліє свята Лк. 10:38-42,11:27-28
38 Коли ж вони були в дорозі, він увійшов в одне село, і якась жінка, Марта на ім’я, прийняла його в хату. 39 Була ж у неї сестра що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. 40 Марта ж клопоталась усякою прислугою. Наблизившись, каже: “Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла.” 41 Озвався Господь до неї і промовив: “Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, 42 одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.”
27 Коли він говорив це, жінка якась, піднісши голос з-між народу, мовила до нього: “Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили.” 28 А він озвався: “Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають.”
Роздуми Венедикта: Мр. 1, 29-35 «Вийшов і пішов на самоту й там молився»
У Євангелії розповідається як Христос, після зцілення тещі Симона та недужих і біснуватих, йде на молитву.
Тяжко нам людським розумом усвідомити для чого Христові була молитва, бо ж Він перебував у сталій єдності з Отцем. Однак це справа тих, хто живе глибшим духовним життям це пізнавати і розуміти. Богослови можуть дискутувати на цю тему, а для нас це дуже важливий практичний приклад.
Життя постійно ставить перед нами різноманітні ситуації, труднощі, тож завжди маємо певні невдачі або успіхи. Бачимо, наскільки ми, люди, стаємо нездатними, неспроможними самотужки все подолати, дати собі раду. Молитва є місцем, де ми зустрічаємося з Богом,сповнюючись усім тим, що посідає Господь. Бо так, як ми з кимось маємо якусь справу, то стаємо подібні до нього, так і коли ми близькі до Бога, то уподібнюємося до Нього. Тому дуже важливою є молитва, зустріч з Господом, сповнення Божою силою для того, щоб прямувати життям.
Людина є дуже крихка, слабка і кожен з нас це бачить і пізнав на власному досвіді. Лише Божественною силою можемо йти по життю, а цю Божественну силу найбільше черпаємо в нашій молитві, в нашій зустрічі з Богом.