Понеділок 11 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. 2 Кор. 2, 4–15
4 З великого бо горя та туги серця написав я вам і крізь ревні сльози – не щоб ви сумували, а щоб знали мою до вас любов надмірну. 5 Коли ж хтось і засмутив, не мене засмутив, але – щоб не перебільшувати – почасти вас усіх. 6 Досить такому тієї кари, яку наклала більшість; 7 так що, навпаки, краще вам простити та втішити, щоб надто великий смуток не зламав такого. 8 Тому благаю вас: Покажіть йому любов. 9 На те бо я і написав вам, щоб випробувати вас, чи ви слухняні в усьому. 10 Кому, отже, прощаєте, то і я прощаю; бо коли я простив, – оскільки мав я щось прощати, – то ради вас зробив те перед обличчям Христовим, 11 щоб нам не впасти жертвою сатани, бо задуми його нам добре відомі. 12 Прибув ото я в Троаду, щоб проповідувати Євангелію Христову; та хоч двері були мені відчинені в Господі, 13 я не мав спокою для свого духа, бо не знайшов там Тита, брата мого, і, попрощавшися з ними, пішов у Македонію. 14 А Богові подяка, який у Христі завжди веде нас у своїм переможнім почеті й через нас на кожному місці виливає запахущість свого знання. 15 Бо ми для Бога -пахощі Христові серед тих, що спасаються, і серед тих, що гинуть
Роздуми владики Венедикта:2 Кор. 2, 4–15 «Тому благаю вас: Покажіть йому любов»
Рідко зустрічаємо, щоб апостол благав когось. Він показує нам, що людину, яка є в гріху, яка відпала від Бога, можна повернути до Бога лише тоді, коли вона Бога досвідчить не гарними словами, але життям.
Бачимо з прикладу життя дуже багатьох святих, якщо не всіх, що люди, зустрічаючись з ними змінювались, бо вони зустрічались немов би з самим Богом. Зустрічались з їхнім милосердям, любов’ю, вони самі чули цю переміну навернення. Вміймо свідчити цю любов, показувати людям, дарувати людям, бо через це показуємо і даруємо їм Бога.
Євангеліє дня. Мт. 23,13-22
13 Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що людям замикаєте Царство Небесне! Самі не входите й не дозволяєте ввійти тим, які бажали б увійти. 14-15. Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що проходите море й землю, щоб придбати одного новонаверненого, і коли знайдете, то робите його гідним пекла, подвійно від вас гіршим. 16 Горе вам, сліпі проводирі, що кажете: Хто клянеться храмом, то це нічого; а хто клянеться золотом храму, той винуватий. 17 Нерозумні і сліпі! Що більше – золото чи храм, який освячує те золото? 18 І хто клянеться жертовником, то це нічого; хто ж клянеться тим даром, що на ньому, той винуватий. 19 Сліпі! Що більше? Дар чи жертовник, який освячує той дар? 20 Хто клянеться жертовником, той клянеться ним і всім тим, що на ньому. 21 І хто клянеться храмом, той клянеться ним і тим, хто живе в ньому. 22 І хто клянеться небом, той клянеться Божим престолом і тим, хто сидить на ньому.
Роздуми Венедикта: Мт. 23,13-22 «Лицеміри, що людям замикаєте Царство Небесне».
У нашому щоденному житті, християнському житті, в житті Церкви, в духовному житті, ми часто маємо свідомість, що перебуваємо з Богом лише в храмі на Службі Божій, коли сповідаємося, причащаємося. Ще з Богом є, коли вранці чи ввечері молимося, читаємо Святе Письмо чи духовну літературу. Але це дуже мало, якщо поглянути на наш день. Це не раз лічені хвилини, нехай години – це небагато в порівнянні до тривалості доби. Інший час ми для себе якось так переживаємо. Але нейтрально переживати не можемо: або ми є з Богом і свідчимо про Нього, або не свідчимо. Якщо ми Бога досвідчуємо і переживаємо, тоді в будь-яких обставинах, в яких ми б не перебували, являємо цього Бога. Необов’язково промовляти слова молитов тих чи інших, але бути в тому молитовному стані, бути в присутності Божій, бути в благодаті Божій, бути з Богом. І тоді ціле наше життя стає свідченням про Бога. А коли наші стосунки з Богом обмежуються лише тими релігійними практиками, це не є свідченням про Бога. Я є людиною 24 години на добу. Я є українцем 24 години на добу. Християнином я теж або є 24 години на добу або не є – не можна взяти собі якусь відпустку. Не можу я бути 3 години на добу українцем, а потім особою якоїсь іншої національності. Так само не можу бути я лише християнином хвилини, чи години на добу.
Тому ми мусимо розуміти ці тверді слова Христа, що каже про лицемірів. Лицеміри – це ті, котрі вдають, що вони кимось є. Не можемо ми вдавати християн лише на якийсь час, а тоді в тих чи інших обставинах взяти відпустку від християнства.
Насправді ж ми всюди і повсякчас покликані вказувати людям на Бога. І, остаточно, чим ми живемо, на те й вказуємо. Якщо ми живемо Богом, то всюди про того Бога свідчимо.