27 (14)Вересня, Неділя 17-та по Зісланні Святого Духа.
+ ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО І ЖИВОТВОРЯЩОГО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО.
Апостол. – 1 Кор. 125 зач.; 1, 18-24.
18 Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа. 19 Писано бо: «Знищу мудрість мудрих і розум розумних знівечу! 20 Де мудрий? Де учений? Де дослідувач віку цього?» Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? 21 А що світ своєю мудрістю не спізнав Бога у Божій мудрості, то Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді. 22 Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрости шукають, – 23 ми проповідуємо Христа розп’ятого: -ганьбу для юдеїв, і глупоту для поган, 24 а для тих, що покликані, -чи юдеїв, чи греків – Христа, Божу могутність і Божу мудрість
Євангеліє. – Йо. 60 зач.; 19, 6-11; 13-20; 25-28; 30-35.
6 Та скоро побачили його первосвященики та слуги, закричали: «Розіпни! Розіпни!» Каже Пилат їм: «Беріть його ви і розіпніть, я бо жадної провини не знаходжу на ньому.» 7 А юдеї йому: «У нас є закон, і за законом мусить він умерти, бо він із себе Сина Божого зробив.» 8 Як почув те слово Пилат, стривожився ще дужче. 9. Повернувся він ще раз у Преторію та й каже Ісусові: «Звідкіля ти?» Не дав же йому Ісус одвіту. 10 «Зо мною не розмовляєш, – каже йому Пилат, – чи не знаєш, що в мене влада відпустити тебе і влада розіп’ясти тебе?» 11 І відрік Ісус: «Не мав би ти надо мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори. Через те на отому, хто мене тобі видав, більший гріх.» 13 Тож зачувши ті слова, вивів Пилат Ісуса і сів на судівське сидіння, на місці, яке має назву Літостротон, а по-єврейському – Гаввата. 14 А був то день, коли споготовлювали Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: «Ось цар ваш.» 15 Ті ж закричали: «Геть! Геть! Розіпни його!» А Пилат їм: «Маю я вашого царя розіп’ясти?» І відповіли первосвященики: «Нема в нас царя, тільки кесар!» 16 І тоді видав він його їм на розп’яття. 17 І забрали вони Ісуса; і, несучи для себе хрест, вийшов він на місце, зване Череп, а по-єврейськи Голгота, 18 де його і розіп’яли, а з ним двох інших: по одному з кожного боку, Ісуса ж – посередині. 19 Пилат же звелів написати напис і на хресті його примістити. Написано було: «Ісус Назарянин Цар Юдейський.» 20 Багато з юдеїв читали той напис, місце бо, де розп’ято Ісуса, було близько міста. Написано ж напис було по-єврейському, по-грецькому і по-римському. 25 А при хресті Ісусовім стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. 26 Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, – а його ж любив він, – мовить до матері: «Жінко, ось син твій.» 27 А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя.» І від тієї хвилі учень узяв її до себе. 28 А по тому Ісус, знавши, що все вже довершилося, щоб здійснилось Писання, промовив: «Спраглий я!» 30 І, скоштувавши оцту, вимовив Ісус: «Звершилось»; і схиливши голову, віддав духа. 31 Через те, що це була п’ятниця, отже, щоб не залишилися в суботу тіла на хресті, – бо був Великдень тієї суботи, – то юдеї попросили Пилата, щоби переламали їм голінки й познімали з хреста. 32 Отож вояки прийшли і переламали першому голінки і другому, який був з ним розіп’ятий. 33 Та коли підступили до Ісуса й побачили, що він уже мертвий, то голінок не перебивали йому, 34 лиш один з вояків проколов йому списом бік. І потекла негайно ж кров – і вода. 35 І той, який бачив, свідчить те, і правдиве свідчення його; і він знає, що говорить правду – щоб ви теж увірували.
Утреня: по „Бог Господь”: тропар свята двічі, Слава, І нині: свята. Катизми чергові з сідальними свята, полієлей і величання, і пополієлейний сідальний свята. Степенна 4-го гласу, 1-й антифон. Прокімен і євангелія свята. Єв. – Йо. 42 зач.; 28-36. «Воскресіння Христове…» Псалом 50. Стихира свята. Канон свята. По 3-ій пісні – сідальний свята. По 6-ій – кондак-ікос свята. На 9-ій пісні „Чеснішу” не співаємо, але приспіви святкові до ірмосів і тропарів обох 9-х пісень канону. По 9-ій – світильний свята. Хвалитні стихири свята – 4, Слава, І нині: свята.
Примітка: Під час співу хвалитних священик з дияконом вдягаються в усі ризи. По виголосі «Слава Тобі, що світло нам показав» священик забирає з тетраподу Євангеліє і кладе його на престолі. По цьому бере кадильницю і тричі обкаджує престол з чесним Хрестом. Віддавши кадильницю дияконові, священик бере на голову Хрест і, випереджуваний свіченосцями і дияконом, обходить навколо престол і виходить північними дверима на солею. Ставши перед святими дверима, священик очікує там на завершення великого славослов’я. Після трисвятого і виголосу диякона «Премудрість, прості», священик відходить до тетраподу, кладе на ньому чесний Хрест і обкаджує його навколо, а хор співає тропар свята.
Взявши знову чесний Хрест на голову, священик стає перед тетраподом лицем до сходу і виголошує (або диякон) перше прохання єктенії, по цьому знаменує Хрестом тричі і починає схиляти голову з чесним Хрестом до землі, наскільки можливо. Хор у цьому часі співає 100 або 24 рази «Господи, помилуй», поступово притишуючи голос доти, поки не дійде на середину. Від середини хор поступово підвищує голос, а священик з Хрестом підіймається вгору. Під час співу останніх трьох «Господи, помилуй» священик знову знаменує Хрестом тричі. За цим уставом священик творить піднесення Хреста також з інших боків тетраподу: з південного боку на північ, зі східного на захід, з північного на південь і знову з західного на схід.
Після останнього піднесення хор співає Слава, І нині: кондак свята, а священик кладе чесний Хрест на тетрапод і, навпереміну з хором, співає тричі «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико…» з доземними поклонами. По цьому священик цілує Хрест, а за ним і всі люди, а хор співає стихири Хреста «Прийдіть, вірні…». За звичаєм, під час цілування відбувається мирування.
Після стихир – звичайні дві єктенії і відпуст великий з поминанням свята.
Часи: тропар і кондак свята.
Літургія: антифони, вхідне і все інше – свята. Замість трисвятого – «Хресту Твоєму…». Ап. – 1 Кор. 125 зач.; 1, 18-24. Єв. – Йо. 60 зач.; 19, 6-11; 13-20; 25-28; 30-35. Замість „Достойно” – приспів і ірмос свята.
Примітка: За звичаєм, після кожного богослужіння до віддання свята відбувається поклоніння Чесному і Животворящому Хресту.
Вечірня: катизми нема. На „Господи, візвав я” – 6 стихир: свята – 3 і влкмч. – 3. Слава: влкмч., І нині: свята. Вхід з кадилом. Великий прокімен. На стиховні: стихири свята. Тропар влкмч., Слава, І нині: свята. Відпуст середній з поминанням служби свята і влкмч.
27 вересня – Воздвиження Чесного Хреста Господнього
Свято Воздвиження Животворящого Хреста Господнього встановлено на згадку про віднайдення та воздвиження Хреста Христового. Ця знаменна подія відбулася за імператора Костянтина Великого, який першим з римських імператорів припинив гоніння на християн.
Рівноапостольний імператор Костянтин, що, за допомогою Божою, отримав у трьох війнах перемогу над ворогами, побачив на небі Боже знамення – Хрест із написом: «Цим переможеш». Гаряче бажаючи відшукати Хрест, на якому був розіп’ятий Ісус Христос, Костянтин направив у Єрусалим свою матір – благочестиву царицю Олену.
Хоча свята цариця Олена до цього часу була вже в поважному віці, вона з натхненням взялася за виконання доручення.
Римські імператори-язичники намагалися повністю знищити спогади про священні місця, де, зокрема, постраждав за людей і воскрес Ісус Христос. Імператор Адріан наказав засипати в Єрусалимі землею Голгофу і Гріб Господній і на штучному пагорбі поставити капище язичницької богині Венери і статую Юпітера. На це місце збиралися язичники й робили ідольські жертвоприносини.
Розшукуючи Животворящий Хрест, цариця Олена розпитувала християн та іудеїв, але довгий час її пошуки залишалися безуспішними. Нарешті, їй вказали на одного старого єврея на ім’я Іуда, який повідомив, що Хрест заритий там, де стоїть капище Венери. Капище зруйнували і, звершивши молитву, почали копати землю.
Незабаром були виявлені Гроб Господній і неподалік від нього три хрести, дощечка з написом трьома мовами «Ісус Назарянин, Цар Іудейський”, зроблена за наказом Пілата, і чотири цвяхи, що пронизували Тіло Господа.
Щоб дізнатися, на якому з трьох хрестів був розп’ятий Спаситель, Патріарх Макарій по черзі став підносити хрести один за іншим до важкохворої жінки. Від двох хрестів не відбулося ніякого чуда, коли ж поклали третій хрест, то вона в ту ж хвилину зцілилася. Сталося це вже тоді, коли тіло померлого чоловіка несли для поховання. Тоді стали покладати хрести на померлого, і коли поклали третій хрест, покійний ожив. Побачивши воскреслого, всі переконалися, що знайдено Животворящий Хрест.
Християни, що прийшли вшанувати Святий Хрест, просили святителя Макарія підняти, воздвигнути Хрест, щоб всі могли, хоча б здалеку, благоговійно споглядати Його. Тоді Патріарх і інші духовні особи почали високо піднімати Святий Хрест, а народ, співаючи: «Господи, помилуй», пошановував Чесне Древо.
У Константинополь свята Олена привезла з собою частину Животворящого Древа й цвяхи. Рівноапостольний імператор Костянтин повелів спорудити в Єрусалимі величний і великий храм на честь Воскресіння Христового, що включав у себе і Гріб Господній, і Голгофу. Храм будувався близько 10 років. Свята Олена не дожила до освячення храму – вона померла в 327 році. Храм був освячений 13 вересня 335 року. На наступний день, 14 вересня, встановлено було святкувати Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста.
На цьому Хресті і був розп’ятий Син Божий, що добровільно “Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби”. І там “ВІн укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися. Усі ми блукали, як вівці, зведені були кожен на свою дорогу: і Господь поклав на Нього гріхи усіх нас” (Іс.53:4-6). Говорячи про значення цього “хреста Христового” в євангельскій проповіді, св. апостол Павло наголошує, що “слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, – сила Божа” (1 Кор.1:17,18).
Причому Сам Ісус залишив такі заповідь і повеління Своїм учням та, загалом, усім членам новозавітньої Церкви Сходу і Заходу: “щоб усі були єдине” (Ін.17:21) та, “прагнучи зберігати [цю] єдність духу в союзі миру” (Еф.4:3), ось “ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому творінню. Хто увірує і охреститься, буде спасенний, а хто не увірує, буде засуджений.” Й при цьому таких – духовно дійсно “народжених згори” – правдивих і активних “віруючих супроводжуватимуть такі знамення: іменем Моїм виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами, братимуть змій; і якщо смертоносне щось вип’ють, не пошкодить їм; покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові” (Мк.16:15-18; Ін.3:3,7).