26 (13) Вересня, субота. Передсвяття Воздвиження чесного Хреста.
Пам’ять оновлення храму св. Воскресення Христа і Бога нашого.
Апостол 1 Кор. 126 зач.; 2, 6-9.
6 Ми ж говоримо про мудрість між досконалими, – не про мудрість цього віку, ані про мудрість князів цього віку, що загибають; 7 але говоримо про мудрість Божу в тайні, закриту, що її Бог призначив перед віками нам на славу; 8 її ніхто з князів цього віку не спізнав, бо коли б спізнали, то не розп’яли б Господа Слави, 9 але, як написано: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять.»
Євангеліє. – Мт. 39 зач.; 10, 37-11,1.
37 Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене. 38 Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той недостойний мене. 39 Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде. 40 Хто вас приймає, той мене приймає; а хто мене приймає, той приймає того, хто мене послав. 41 Хто приймає пророка, тому що він пророк, той одержить пророчу нагороду, і хто приймає праведного, тому що він праведний, той одержить праведничу нагороду. 42 Хто напоїть, як учня, одного з цих малих тільки кухликом холодної водиці, істинно кажу вам, той не втратить своєї нагороди.” 1 Коли Ісус скінчив настановляти дванадцятьох своїх учнів, пішов звідти навчати й проповідувати по містах їхніх.
Утреня: по „Бог Господь” тропар Оновлення двічі, Слава: свщмч., І нині: передсвяття. Катизми чергові з сідальними Оновлення й одразу Пс. 50-й і канон. Канонів 3: Оновлення з ірмосом, передсвяття без ірмоса і свщмч. без ірмоса. Катавасія по кожній пісні „Хрест накреслив”. По 3-ій пісні – кондак і сідальний Оновлення, Слава: сідальний свщмч., І нині: Оновлення, по 6-ій – кондак-ікос Оновлення, по 9-ій – світильний Оновлення, Слава, І нині: передсвяття. Хвалитні стихири Оновлення на 6, Слава: Оновлення, І нині: передсвяття. По великому славослов’ї – тропар Оновлення, Слава: свщмч., І нині: передсвяття. Відпуст великий, як на вечірні.
Часи: тропар Оновлення, також Слава: на 1-му і 6-му – передсвяття, на 3-му і 9-му – свщмч.; кондаки – поперемінно, тобто: на 1-му – Оновлення, на 3-му – свщмч., на 6-му – передсвяття, на 9-му – Оновлення.
Літургія: Тропар Оновлення і передсвяття, Слава: кондак Оновлення, І нині: кондак передсвяття; все інше – тільки Оновлення. Суботи: 1 Кор. 126 зач.; 2, 6-9. Єв. – Мт. 39 зач.; 10, 37-11,1.
Примітка: Заздалегідь перед богослужінням священик на жертовнику готує чесний Хрест, огортаючи його воздухом з васильками (або квітами).
Перед початком вечірні священик з дияконом стають перед жертовником. Диякон, покадивши чесний Хрест, починає: «Благослови, владико». Священик: «Благословен Бог наш…». Хор: Трисвяте по «Отче наш», тропар Хреста, Слава, І нині: кондак. Під час співу тропарів священик бере на голову чесний Хрест і, випереджуваний свіченосцями і дияконом з кадилом, переносить його на престол, де ставить його (на подушці або таці) на місце Євангелія, яке покладено вгорі, перед кивотом. Перед Хрестом запалюють світильник на цілу ніч (вживши всіх необхідних засобів безпеки). По цьому починається велика вечірня.
Вечірня: “Блажен муж”. На „Господи, візвав я” – 8 стихир свята. Слава, І нині: свята. Прокімен дня. Три читання свята: Вих 15:22-16:1, Прип. 3:11-18, Іс. 60:11-16. На литії всі стихири – свята. На стиховні: стихири свята. На благословенні хлібів: тропар свята тричі. Відпуст великий з поминанням свята.
26 вересня – святого Корнилія, сотника
У Кесарії Филиповій був сотник на ймення Корнилій, родом із Італії Трацької. І хоча у тьмі невір’я сущі діла світу мав, цей еллін був подібний життям християнину, бо він, не знаючи Христа, без відання милостинями пошановував: живучи посеред лихого світу, був добродійний, як свідчить про нього Лука, говорячи в Діях:“Проживав же один чоловік у Кесарії, на ймення Корнилій, сотник полку, що звавсь Італійський. З усім домом своїм він побожний був та богобійний, подавав людям щедру милостиню і завжди Богові молився”. Не зневажив Бог таких його добродійностей, благоволив просвітити його світлом віри і в пізнання істини привести: хай добрі його діла не покриваються тьмою невір’я.
Цей ото богобоязливий муж одного дня, молячись Богу в домі своїм, побачив ангела Божого, що явився йому, звіщаючи, що молитви його і милостині зійшли перед Бога, і повеліваючи: хай пошле в Іопію по Симона, названого Петром, і що від нього почує, те нехай учинить. Він-бо тоді послав з проханням прислати Петра. Коли ж ішли посланці до Іопії, зійшов Петро на горницю помолитися в шосту годину дня, був він зголоднілий. І побачив видіння, що переконувало його: хай не збридить іти до іншоплемінного та необрізаного мужа — не спілкувалися-бо юдеї із іншими – язичницькими народами. Видіння ж Петру було таке: посудина якась як плащаниця, з чотирьох країв прив’язана, із небес сходила тричі, і голос, що повелівав Петру те, що є в посудині: четвероногі земні, і звірі, і гади, і пташки заколювати та їсти. Коли ж Петро заперечував і казав, що ніколи не їсть нечистого, знову голос із небес говорив: що Бог очистив, того не скверни — те видіння означало навернення Корнилія та інших язичників. Голод же Петровий знаменував голод, описаний ще Амосом-пророком: “Не голод на хліб і не спрагу на воду, але спрагу почути Божі слова”, голод такий-бо був у домі Корнилієвім і в усіх народів. І так як Петро тілесного хліба бажав, так ті духовного. Посудина ж, з чотирьох боків прив’язана, визначала Церкву Христову, чотирма євангелістами утверджувану у вірі; в посудині різні нечисті тварини, звірі, гади, птахи — народи знаменували, що земними своїми мудруваннями були четвероногими тваринами, в землю розумом дивились і не вміли мудрувати горнім і вишнього шукати, звірі ж були лютістю, а гади отрутні — нечестям душешкідливим; птахи ж високолетні були високоумною гординею. Заколоти ж їх повелено та їсти — це значить гострим слова Божого мечем убити давні язичницькі безсловесні пристрасті і звірині звичаї, сотворити ж очищені покаянням, хрещенням та щиросердним прийняттям Христової Благої звістки, душі їхні і тіла в жертву живу доброприємну Богу. Потрійне з небес сходження посудини знаменувало трикратне у хрещенні занурення, очищене те Богом мало бути, сказав небесний голос, — це звіщає, що не тільки за ізраїльтян, але й за інші народи Христос пролив кров Свою, що омиває гріховні скверни.
Розміркував отож Петро те видіння і не розумів його, але тут посланці від Корнилія прийшли і про нього запиталися. Дух же повелів іти з ними без розмислу: хай першого з-поміж язичників чоловіка приєднає до тіла Церкви Христової, а за ним – і інші язичники до Христа хай прийдуть. Коли ж зайшов Петро в Корнилієвий дім, зустрів його Корнилій чесно з усіма родичами своїми та люб’язними друзями і, впавши в ноги його, поклонився. Петро ж підняв його, кажучи: “Ви знаєте, як недобре є мужу-юдеянину входити до іншеплемінників і спілкування із ними мати, одначе відкрив мені Бог, що не подобає називати поганою чи нечистою жодної людини. Прийшов отож до вас без сумніву й запитую: за яким розмислом прикликали мене до себе?” Корнилій же оповів йому докладно, як бачив ангела і що чув од нього, і молив Петра: хай скаже йому слово спасіння. Петро ж розтулив вуста свої й почав проповідувати йому Ісуса, що Бог був у плоті, Який на землі із людьми жив, навчаючи й наставляючи людей на шлях, що веде в Небесне Царство, і сотворив численні знамення та чудеса, лікуючи всіляку хворобу і воскрешаючи словом, і Він волею постраждав, помер і воскрес, щоб людину увільнити від пристрастей та воскресити від смерті й дарує їй життя вічне. ї він має судити живих та мертвих, про нього-бо всі пророки свідчать,і кожен, котрий вірує в нього, прийме гріхів відпущення. Коли говорив це Петро, Дух Святий слова його в серця тих, що чули його, вселяв і до увірювання ж приводив, і хрестився Корнилій із усім домом своїм. Він перший із язичників повірив у Господа нашого Ісуса Христа, після ж хрещення свого все залишив та в слід Петра пішов і від нього єпископом був поставлений. Обходячи ж із ним та іншими багатьма численні краї, трудились у проповіданні Христа. Коли ж був Петро із Тимотеєм і з цим Корнилієм в Ефесі, почули вони про Скипсеосійське місто, що вельми віддається ідолопоклонству, і радилися, кому б із них іти туди на проповідь. Метнули жеребки, і впав жеребок на Корнилія; він-бо, прикликавши Бога в поміч, пішов спішно в те місто. Був же там один князь, на ймення Димитрій, в еллінській премудрості великий філософ, що дуже ненавидів християнське благочестя, а пошановував язичницьких богів, а найбільше Аполлона й Дія. Той звідався, що Корнилій увійшов до міста, тоді прикликав його перед себе і запитав: звідкіля і для чого прийшов? Корнелій відповів: “Я раб є Бога живого, прийшов посланий сюди, щоб тебе закликати від глибочезної тьми незнання і вивести до світла істини, тож чисте проміння пізнання вкладу в твою душу”. Той же нічого від сказаного не зрозумів, розгнівався та злісно рече: “Я тебе одне запитав, а ти мені відповідаєш інше; свідчуся богами, що коли на кожне запитання не відповідатимеш мені, то не помилую старості твоєї, ані посоромлюся сивин твоїх. Кажи ж бо мені: кому воїнствуєш і з якої причини сюди прийшов?” Корнилій же рече: “Коли хочеш увідати воїнствування моє, то знай, що сотник я є саном, і коли почув про тебе, що ти, і жона твоя, і що всі, хто в області твоїй, у великий блуд упали, прийшов збавити вас од бісівської звади і наставити на шлях істинний і примирити з єдиним живим Богом, що створив небо й землю і все, що в них є”. На це Димитрій рече: “Бачу тебе, старістю похиленого і милую тебе заради численних літ твоїх, перестань-бо продовжувати словесну тріпачку свою і приступи до богів наших та й поклонися їм. А коли не захочеш цього вчинити, то знай, що тяжким віддам тебе мукам, і жоден Бог, окрім моїх богів, не забере тебе з рук моїх”. Корнилій же рече: “Сильний мій Бог є, не тільки збереже мене від усіх зол цілим та неушкодженим і збавить од рук людських, але й богів твоїх зможе стерти і зруйнувати в порох ідолів їхніх і тебе, котрий марно уповає на них, привести до пізнання свого, я ж бісам та бездушним їхнім ідолам ніколи не поклонюся. Писано-бо є: “Боги, що неба і землі не сотворили, погинуть…”. І знову: “Господові Богові своєму вклоняйся і служи одному йому. Прийшов-бо сюди через те, щоб привести вас до покаяння, і вирветеся із диявольської сіті живі, ті, що уловлені від нього в свою і його волю”. Князь же рече “Клявся богами своїми, що не помилую тебе, але тяжким віддам мукам, коли богам не принесеш жертов”. Корнилій же спитав: “Яким богам велиш принести жертви?” І каже князь: “принеси жертви Аполлону та Дію”. Рече Корнилій: “Покажи-но мені тих богів своїх”. І радий був князь, гадаючи, що хоче поклонитися їм, і повів його до храму Дієвого.
Подався за ними народ, бажаючи бачити Корнилія, як він кланятиметься ідолам і, дійшовши до храму, ввійшли в нього князь із Корнилієм і з усіма, що з ними прийшли, серед них була й жінка княжа на ім’я Євантія і син Димитрій, так був названий, ім’ям батька свого. Корнилій же святий, будучи в ідольському храмі, повернувся на схід і, уклякнувши на землю, молився, кажучи: “Боже, що стрясаєш землю і крадеш гори в серця морські, що Даниловою рукою знищив ти Біла, і умертвив ти змія, і вуста левів замкнув, зберіг ти цілим раба твого. Ти і тепер скинь ідолів цих і дай пізнання людям твоїм, щоб увідали, що велика сила Твоя”. Так святий помолився і вийшов із храму, вкупі із ним вийшов і Димитрій-князь і вся сила народу, що пришла; Євантія ж із сином Димитром залишилася ще в середині храму; і раптово стався землетрус, і розпався храм із ідолами, і знищились у порох боги їхні, на яких уповали. Утримана там була жива й дружина княжа із сином поміж упалих стін. І всі люди бачили падіння храму й перелякалися. Не відав князь, що дружина й син його стінами привалені, а Корнилій веселився від виявленої сили живого Бога і рече князеві: “Де тепер, о князю великий, боги твої?” Він же, сповнившись ярості, каже: “Мов нам, чарівниче, яким волхвуванням учинив ти, щоб упав храм із богами нашими?” І радився князь зі своїми, якими муками Корнилія погубити. Кінчався уже день і заходило сонце, тому не було часу мучити Корнилія. Повелів-бо князь зв’язати йому руки й ноги і так підвісили його в темниці, щоб цілу ніч висячи, страждав до ранку, а завтра хотів його люто мучити і вбити. Відведено було святого в темницю, руки й ноги мав зв’язані, і підвісили його, як це повелів мучитель. Тоді прийшов до князя один із рабів його на ім’я Телетон, кажучи: “Пане, пані моя і єдинородний син твій загинули в храмі, що впав од землетрусу”. Князь же Димитрій, те почувши, розтерзав ризи свої і ридав гірко, ридали із ним і начальники міські, інші ж його втішали, але хто може втішити таку серця жалість, що раптово найшла від несподіваної смерті дружини, а вкупі й сина. Тоді тим, що були там, каже: “Ідіте, розкидайте каміння впалого храму, доки не знайдете кісток улюбленої дружини моєї і солодкого мого сина, а знайшовши, принесіте мені на руки мої”. Це кажучи, підняв голос і плакав плачем великим. Коли він отак ридав, прийшов спішно начальник жерців, на ім’я Варват, кажучи: “Чув голос жінки твоєї і сина серед упалих стін, що кричали й казали таке: “Великий Бог християнський, що зберіг нас живими від гіркої цієї смерті через раба свого Корнилія; моліте отож святого того мужа, хай виведе нас звідсіля, щоб до кінця не загинули; бачимо-бо дивні чудеса Бога його і чуємо голос співання ангелів: “Слава у вишніх Богу, і на землі мир, у людях благовоління”.
Почув це князь од Варвата, тоді побіг швидко з усіма своїми до раба Божого в темницю і знайшов його, як ходив: ангел-бо Господній від вуз звільнив його. І припав князь до ніг Корнилієвих, кажучи: “Великий Бог твій, Корнилію, що береже дружину мою і сина мого в упалому храмі, молю-бо тебе, раба Бога вишнього, прийди і виведи їх звідтіля, і вже я і всі зі мною увіруємо у Христа розп’ятого, якого ти проповідуєш”. Пішов-бо із ними святий Корнилій до впалого ідольського храму, звів до неба очі свої й рече. “Господи, Боже сил, що доглядаєш землю і твориш на ній землетруси, від лиця якого розтають гори і висушуються глибини, сам Ти є, Господи, сам почуй зітхання зв’язаних, і виведи із землі Євантію, і не відверни лиця свого від сина її, але почуй душі їхні заради імені Твого!” Так Йому молився, і раптово розверзлося місце, де поміж упалих стін затримана була Євантія із сином, і вийшли звідтіля обидва здорові, Бога хвалячи. Всі ж, що там були і преславне те чудо бачили, закричали: “Великий Бог християнський!” І охрестився Димитрій із дружиною та сином і з усім домом своїм, хрестилися із ним і інші люди, числом двісті сімдесят і сім. Пожив-бо святий Корнилій у тім місці час достатній, терня невір’я із сердець людських викорінюючи і сіючи сім’я благочестя, і невдовзі ціле місто привів Христу, а одного чесного мужа, на ім’я Євномія, пресвітером поставив. Бувши ж у похилих днях, приспів до блаженної кончини своєї, про неї ж передчасно увіданий був, віддався старатливій молитві, готуючись у дорогу, якою мав іти до Господа свого. Зібралися ж усі, що їх від безбожжя відвернув, християни, наказав їм пробувати у вірі й любові і в усілякій вправляти себе чесноті, успішно трудячись у заповітах Господніх, навчивши їх достатньо, почув голос із небес, що говорив до нього: “Корнилію, іди до мене, це-бо приготував тобі вінця правди!” Це почув Корнилій, відтак звернувся до молитви, уклякнув і рече: “Господи Боже наш, що сподобив мені віри дотримати, подвига здійснити і перемогти супротивного, дякую тобі за все! Молю ж Тебе, Господи, поглянь на рабів Твоїх із висоти своєї і милостивий будь до них, утверди у вірі їх, укріпи в подвигах, допоможи в дотриманні святих твоїх заповідей, хай ненастанно славлять пресвяте ім’я Твоє нині й навіки віків!” І, всім сказавши: “Амінь!” — віддав із радістю дух свій в у руки Бога, що кликав його до небес.
Князь же Димитрій із Євантією, дружиною своєю, і з сином Димитрієм, і з Євномієм. пресвітером, і всіма вірними плакали немало над отцем та вчителем своїм, і свічі палили, і співали надгробних пісень. Поховали його чесно поблизу упалого Дієвого храму. І в усі дні вірнії, на гріб приходячи, кадили Ливаном і молилися, і багатьом од гробу його подавалося болящим сцілення.
Минуло багато літ, і всі перейшли до Господа, і останньому родові невідомо стале те місце, де були поховані святого Корнилія мощі. Наросло навколо нього кущовиння і лози багато, і ніхто про багатоцінний той скарб не відав. Випало ж якось прийти туди єпископу Силуяну з міста, що називався Троада, і явився йому у видінні нічному святий Корнилій, говорячи: “Довгий час тут живу і ніхто не відвідає мене”. Єпископ же, вставши зі сну, дивувався баченому і не розумів, хто йому явився. В наступну ніч знову з’явився святий, говорячи: “Я є Корнилій-сотник, мощі мої лежать під кущем поблизу того місця, де був колись храм Дієвий. Ти-бо споруди мені церкву поблизу Димитрового міста, а місту тому ім’я Пандохіум, тут багато поховано тіл вірних і святих братії”. Назавтра звістив єпископ видіння клиру свойому і пішов з усіма до того куща, якого у видінні показав йому святий і, помолившись старанно, почав копати і знайшов ковчег, котрий мав у собі цілі й нетлінні мощі святого Корнилія, від них-бо невимовні відходили пахощі; і звеселився вельми, що знайшов такий великий скарб. Був у недомислі єпископ щодо церкви, яку звелів йому святий збудувати, не мав-бо стільки маєтку, щоб досить було для побудови церкви. Однак і в тому святий Корнилій не загаявся допомогти єпископові, наступної-бо ночі з’явився одному чоловіку на ймення Євгеній, що був благочестивий і вельми багатий, і повелів тому, щоб дав кошти єпископу Силуяну, скільки буде потрібно для побудови церкви. Євгеній же сповістив про те видіння єпископу і дав йому все, що потрібно, і почав будувати святий храм, невдовзі його спорудив і всілякими приоздобив окрасами. А коли те сталося, в неї захотіли перенести від куща в новозбудовану церкву чесні мощі святого; зібралася велика кількість вірних із єпископом Силуяном і з Євгенієм, маючи в руках своїх запалені свічки. І коли почав єписокоп із клиром співати трисвяту пісню, тоді сам від себе взявся ковчег і був понесений невидимими руками — ніхто-бо з людей не осмілився доторкнутися до нього. Всі ж те чудо бачачи, що сам від себе йде ковчег, дивувалися вельми зі страхом і єдиними вустами співали: “Свят, свят, свят Господь Саваот, що являє нам сили й чудеса Свої через Корнилія, раба Свого!” Випало ж там бути й невірним багатьом, котрі, побачивши те чудо, повірили в Господа нашого Ісуса Христа. Коли ж дійшли церкви і ввійшли до неї, стали люди обабіч там і сям, дивлячись, як пройде ковчег із мощами і де стане. Він же, просто йшовши, став поблизу олтаря із правого боку. Хотів-бо єпископ поставити його в середину олтаря, але ніхто не міг двигнути ковчега із того місця, на якому сам став, і були численні чудеса тоді й потім од святих і чудотворних мощів угодника Божого. Коли ж помер єпископ Силуян, настав після того Філосторій, той переконав одного іконописця, на ім’я Єнкратій, щоб усю церкву іконописним мистецтвом прикрасив, а найбільше, щоб самого святого Корнилія ікону добре б написав. Іконописець же, коли почав писати ікону святого Корнилія не міг добре зобразити обличчя його і загладжував його і знову писав, і знову загладжував, не можучи написати гарно. Образився ж Єнкратій і певні огудні слова на святого вирік, залишив його образ і хотів щоінше на стіні церковній писати, зійшов на драбину, посковзнувся ногами, і впав із драбини на землю, і настільки забився, що був ніби мертвий. Взяли його друзі, що там нагодилися, понесли в дім його і поклали на ложі ледве живого, що і слова сказати не міг. Побачили всі, що з’явилася черва довкола вуст його, одна в уста вповзала, інша з вуст виповзала — це була покара за те, що дерзнув вустами своїми певні огудні слова мовити на святого. Одначе, як сам Господь, так і святі його раби не до кінця гніваються і не довіку ворогують, бо назавтра той до Єнкратія з’явився, котрий вивів живими із середини зруйнованих стін Димитрієву дружину і сина його, узяв за руку, ніби зі сну піднявши з ложа, і невидимий став. Єнкратій же відчув себе здоровим, побіг до церкви святого і, припавши до чесного ковчега, в якому лежали цілющі Корнилієві мощі, із плачем прощення просив у Бога за прогріх свій, дякував же Йому, що через цього святого помилував і сцілив його від хвороби, бо вже при смерті був. Дві користі той іконописець від явлення святого віднайшов: Господнє сцілення і пізнання обличчя того, який був з виду, і зобразив на іконі святого Корнилія таким, яким бачив його, коли той йому явився, і славив Христа-Бога із Отцем і Святим Духом, славленого навіки. Амінь.