25 (12) Вересня, п’ятниця. Віддання празника Різдва Богородиці. Св. свщмч. Автонома.
Апостол. – Еф. 226 зач.; 4, 17-25.
17 Отож, кажу і в Господі вас заклинаю, щоб ви більш не поводились, як поводяться погани, що ходять у марноті свого ума, 18 бувши запоморочені умом, далекі від життя в Бозі із-за свого неуцтва, що є в них, та через зачерствілість свого серця. 19 Вони, очманівши, віддали себе непогамованій розпусті, щоб з ненаситністю коїти всяку нечисть. 20 Та ви не так Христа вивчили, 21 як це про нього чули й були навчилися у ньому, як то воно справді є в Ісусі. 22 А саме: вам треба позбутися, за вашим попереднім життям, старої людини, яку розтлівають звабливі пристрасті, 23 а відновитись духом вашого ума 24 й одягнутись у нову людину, створену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди. 25 Тому, відкинувши брехню, говоріть кожен правду ближньому своєму, ми бо один одному члени.
Євангеліє. – Мр. 53 зач.; 12, 1-12.
1 І почав до них промовляти притчами: Один чоловік насадив виноградник, обвів його муром, видовбав винотоку, збудував башту, винайняв його виноградарям і від’їхав на чужину. 2 І послав він своєчасно до виноградарів слугу, щоб узяти від виноградарів свою частину плодів виноградних. 3 Вони ж його схопили, побили й відослали ні з чим. 4 І знов послав до них іншого слугу. Але й тому побили голову і зневажили. 5 Ще іншого він послав, а вони того – вбили. Та й багато інших – їх вони або побили, або повбивали. 6 Ще мав єдиного сина улюбленого – і його послав до них наостанку, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. 7 Та виноградарі оті казали між собою: Це спадкоємець, нумо вб’ємо і його, то й спадщина буде наша. 8 І схопивши його, вбили та викинули з виноградника. 9 Що, отже, зробить господар виноградника? Прийде, вигубить виноградарів, а виноградник віддасть іншим. 10 Чи ви не читали цього Писання: Камінь, що його знехтували будівничі, став каменем наріжним. 11 Господь зробив це, і воно дивне в очах наших! 12 І шукали, щоб його впіймати, але боялися народу, бо зрозуміли, що він до них сказав ту притчу. Тож, зоставивши його, відійшли.
Утреня: по „Бог Господь”: тропар свята двічі, Слава, І нині: знову раз. Катизми чергові з сідальними свята і відразу псалом 50 та канон. Канон і все інше до кінця утрені – саме так, як у саме свято. Канон свята. На 9-ій пісні „Чеснішу” не співаємо, але приспіви святкові до ірмосів і тропарів канону. По 9-ій – світильний свята. Хвалитні стихири свята – 4, Слава, І нині: свята. Після великого славослов’я – тропар свята. Відпуст великий з поминанням свята.
Часи: тропар і кондак свята.
Літургія: тропар і кондак свята. Прокімен, алилуя, причасний – свята. Ап. – Еф. 226 зач.; 4, 17-25. Єв. – Мр. 53 зач.; 12, 1-12. Замість „Достойно” – ірмос свята.
Вечірня: катизма чергова. На «Господи, візвав я» – 6 стихир: Оновленню – З і свщмч – 3, Слава: Оновленню, І нині: догмат, що віддається. Прокімен дня, 3 читання Оновленню: 1 Цар. 8:22-23.27-30. Прип. 3:19-23. Прип. 9:1-11. Стиховня передсвяття, Слава: Оновленню, І нині: передсвяття. По «Отче наш» – тропар Оновленню, Слава: свщмч., І нині: передсвяття. Відпуст великий з поминанням цілого тижня і свщмч.
Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом
Мр. 12, 1–12 «…Винайняв його виноградарям і виїхав на чужину»
У своєму житті, щоб чогось досягти, кожен мусить докласти значних зусиль. Хтось хоче здобути освіту, хтось прагне вивчити інші мови, хтось – збудувати будинок, придбати авто, займати важливе місце в суспільстві. І щоб це все мати, людина трудиться часто з останніх сил. Але не усвідомлює того, що найбільший дар – це її життя.
І як в сьогоднішній євангельській розповіді господар віддає виноградник і все добро цього виноградника для робітників, бо очікує, що вони принесуть плоди, так і Господь дав нам наше життя і все потрібне для того, щоб ми його гідно прожили і приносили плоди. І ці плоди – це не тільки сам кінець нашого життя, а кожна щоденна подія, кожна обставина – це та нагода, щоб плодоносити. Коли ми могли б принести якийсь плід, але не зробили цього, то треба говорити про гріх. А чеснота – це саме той момент, де ми той плід осягнули.
Вміймо прийняти наше життя як великий дар від Бога і плодоносити!
Еф. 4, 17–25 «Одягнутися у нову людину, створену на подобу Божу»
Бачимо, що в нас немов би живе дві людини. Одна тягне нас до чогось доброго і великого, божественного, святого, а інша тягне до гріха, до тих чи інших пристрастей, те, про що каже Святе Письмо: дух сильний, але тіло немічне. З одного боку, в людині є дух і божественна присутність, яка тягне її до божественного життя, а з іншого – тілесні схильності людини, які людина унаслідувала від Адама і Єви.
Від нас залежить, наскільки ми піддаємося божественній природі і наскільки ми цій божественній природі дозволяємо в нас жити і розвиватись, щоб вона ставала основою нашого буття. Наскільки ми даємо Богові керувати нашими тілесними стремліннями і бажаннями. Вдивляймось, які ми є, тілесні чи духовні, наскільки ми одягаємося в нову людину.