23 (10) липня , четвер. + Прп. Антонія Печерського, Київського.
Свв. 45-ти мчч., що в Никополі Вірменському. Свв. братів-мчч.,
Франціска, Мутія і Рафаїла, і тих, що з ними, у Дамаску повбиваних.
Прп: Апостол. – Гал. 213. зач.; 5, 22 – 6, 2.
22 А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, 23 тихість, здержливість. На тих то нема закону. 24 Ті ж, що є Ісус-Христові, розп’яли тіло з його пристрастями та пожадливостями. 25 І коли ми живемо духом, то духом і ходімо. 26 Не будьмо марнославні, задерикуваті між собою, завидущі одні одним. 1 Брати! Коли б хтось попав у якусь провину, то ви, духовні, такого наставляйте духом лагідности, пильнуючи себе самого, щоб і собі не впасти у спокусу. 2 Носіте тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа.
Євангеліє. – Лк. 24 зач.; 6, 17 – 23.
17 Зійшовши з ними, він став на рівнім місці, й була там велика сила його учнів і людей вельми багато з Юдеї та з Єрусалиму, і з побережжя Тиру та Сидону. 18 Вони прийшли послухати його й оздоровитись від своїх недуг; і всі ті, що їх мучили нечисті духи, теж оздоровлялись. 19 Увесь народ намагався його торкнутися, бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла. 20 Тоді він, звівши на своїх учнів очі, почав казати: “Блаженні вбогі, – бо ваше Царство Боже. 21 Блаженні, голодні нині, бо ви насититеся. Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятись. 22 Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть, як безчесне, ваше ім’я Сина Чоловічого ради. 23 Радійте того дня і веселіться, бо ваша нагорода велика в небі. Так само бо поводилися з пророками батьки їхні.
Ряд.:Апостол. – 1 Кор. 147 зач.; 10, 28-11, 7.
28. Але як хтось вам скаже: «Це було жертвоване ідолам!» – не їжте з-за того, хто попередив вас і сумління; 29. сумління ж, кажу, не свого, а іншого. Чому бо моя свобода мала б судитись іншого сумлінням? 30 Як я щось споживаю з подякою, чому б мене ганити за те, за що я дякую? 31 Чи ви, отже, їсте, чи п’єте, чи щонебудь робите, усе робіть на славу Божу! 32 Не будьте причиною спокуси ні для юдеїв, ні для поган, ні для Божої Церкви. 33 Отак і я сам намагаюся догодити всім у всьому, не шукаючи для себе користи, лише для багатьох, щоб спаслися. 1 Будьте моїми послідовниками, як і я – Христа. 2 Радію, що ви про мене згадуєте в усьому і тримаєте передання так, як я передав вам. 3 Хочу, щоб ви знали, що кожному чоловікові голова є Христос, а голова жінці – чоловік, а голова Христові – Бог. 4 Кожний чоловік, що молиться чи пророкує з покритою головою, соромить свою голову. 5 А кожна жінка, що молиться чи пророкує з непокритою головою, соромить свою голову, бо це те саме, якби була обголена. 6 Бо коли жінка не покривається, нехай обстрижеться. А коли сором жінці стригтися чи голитися, нехай покривається. 7 Чоловікові не слід покривати голову, він бо образ і слава Божа, жінка ж – слава чоловіка;
Євангеліє. – Мт. 69 зач.; 16, 24-28.
24 Тоді Ісус сказав до своїх учнів: “Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною. 25 Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради мене, той його знайде. 26 Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу? 27 Син Чоловічий має прийти в славі Отця свого з ангелами своїми й тоді віддасть кожному згідно з його ділами. 28 Істинно кажу вам: Є деякі між тут присутніми, що не зазнають смерти, аж поки не побачать Сина Чоловічого, що йде у своєму Царстві.”
Утреня: по „Бог Господь”: тропар прп. двічі, Слава, І нині: богородичний з недільних, за гласом тропаря прп. Катизми чергові зі сідальними прп., також полієлей з величаннями. Степенна 4-го гласу, перший антифон. Прокімен, Єв. Мт. 43 зач.;11:27-30. Пс. 50, і стихира прп. Канонів 2: перший Богородиці, другий прп. По 9-ій – світильний прп. Хвалитні стихири прп. – 4. Слава: прп., І нині: богородичний, за гласом наславника. По великому славослов’ї з трисвятим – тропар прп., Слава, І нині: богородичний з недільних за гласом тропаря прп. Відпуст великий з поминанням тільки служби прп.
Часи: тропар і кондак прп.
Літургія: все – тільки прп. Апостол і євангелія спочатку – Прп: Ап. – Гал. 213. зач.; 5, 22 – 6, 2. Єв. – Лк. 24 зач.; 6, 17 – 23. Ряд.: Ап. – 1 Кор. 147 зач.; 10, 28-11, 7. Єв. – Мт. 69 зач.; 16, 24-28.
Вечірня: катизма чергова. На „Господи, взиваю” стихир – 6: 3 мчц. і 3 рівноап. Слава: мчц., І нині: богородичний за гласом наславника. Прокімен дня. Стиховня Октоїха, також приспів «Дивний Бог у святих Своїх, Бог Ізраїлів» і стихира мчц. Слава: мчц. І нині: богород. По «Отче наш»: тропар мчц., Слава: рівноап., І нині: богородичний відпустовий за гласом тропаря рівноап. і днем тижня.
Преподобного Антонія Печерського
В дні правління святого рівноапостольного князя Володимира Господь явив Церкві Своїй світильника і монахам наставника – преподобного і богоносного отця Антонія Печерського.
Преподобний Антоній народився в місті Любеч. Змалку пройнятий страхом Божим, він хотів стати монахом. Коли милосердний Господь заклав йому думки про подорож в Грецьку сторону, аби постригтися, Антоній одразу взявся втілювати в життя задум Божий, наслідуючи Господа, Який також багато подорожував. Спочатку пішов преподобний до Константинополя, а вже звідти на Афон. Прибувши на святу гору, він обійшов всі її монастирі і дивувався тому, як святі отці будучи в плоті, височіли над людською природою, наслідуючи подвиги безплотних ангелів і ще більше утвердився в намірі стати ченцем. Ігумен одного з монастирів постриг його. Він був настільки смиренним монахом, що всі тішились і дивувалися з його життя. Вже тривалий час Антоній був наставником і поводирем вірних до спасіння, коли Бог звістив ігумену, що потрібно відпустити преподобного в Руську землю, аби і тамтешній люд просвітлювався Словом Божим.
Прийшовши в Київ, він шукав місце, де б можна було оселитися і обходив монастирі, засновані ченцями-греками, які прийшли на Русь разом з митрополитом Михаїлом для хрещення Руси. Але жодна з обителей не була гожою для преподобного. Тому він шукав далі і знайшов печеру в Берестові, де з молитвою і оселився.
Згодом святий князь Володимир віддав Богу душу і владу захопив язичник Святополк, який вбив братів, аби стати володарем. Бачачи кровопролиття, Антоній знову оселився на Афоні.
Богобоязний князь Ярослав переміг Святополка і запанував на Русі. Він дуже любив Берестів з його церквою на честь святих Апостолів, де пастором був благочестивий Іларіон( Через багато років саме він стане Митрополитом, намісником Софії Київської). Іларіон частенько відлучався з берестова на Дніпро, на пагорб, покритий прадавнім лісом. Там Іларіон викопав печеру, де молився і співав псалми.
Господь знову наказав Антонієві йти на землю Руську. Отримавши благословення від ігумена, Антоній вирушив в дорогу. На пагорбі, де була печера Іларіонова, преподобний палко молився і вирішив там оселитися. Жив преподобний в постійній молитві, харчуючись сухим хлібом і водою, які споживав раз на 1-2 дні а інколи і раз в тиждень і весь час руками копав велику печеру.
Коли про преподобного дізналися монахи, вони приходили до нього, несучи необхідне для тіла і просячи благословення. Серед них були й такі, хто бажав жити з ним, наприклад преподобний Никон. В цей час прийшов до нього і преподобний Феодосій, який тоді був ще юнаком. За наказом Антонія Никон постриг Феодосія в ченці.
Після Ярослава князем став Ізяслав. Тоді преподобний Антоній Печерський вже був дуже відомим в Русі. Почув про нього і князь і прийшов до Антонія з дружиною, просячи молитов і благословення. Відтоді став він ще відомішим і ще більше охочих прийняти монарший чин приходили до нього, а він всіх приймав і постригав. Прийшов до нього і Варлаам, син знатного Київського боярина а з ним і Єфрем, княжий євнух. Згідно з їхнім бажанням, Никон їх постриг. Коли про це дізнався боярин, батько Варлаама, він з челяддю прийшов до печери, розігнав монахів, а сина змусив скинути монарший одяг і одягнути боярське вбрання. Князь Ізяслав, дізнавшись про постриг боярина і євнуха, був дуже розлючений. Він вимагав, аби Никон переконав Варлаама і Єфрема відмовитись від чернечого постригу і погрожував розкопати печеру.
Тому братія на чолі з Антонієм була змушена оселитися в іншій країні. Але княгиня переконувала чоловіка не виганяти монахів, бо Господь на них розгнівається. 3 дні святого шукали і ледве вмовили повернутися. Братія повернулася і ще більше людей приходили до них. Вони всіх навчали, як по правді жити, а охочих постригали. Зібралося їх 12 монахів і викопали вони велику печеру, в якій влаштували церкву і келії.
Одного разу Антоній зібрав братів і сказав, що, як і раніше, хоче жити сам. Ігуменом став блаженний Варлаам. З часом сталось так, що для соборної молитви печера стала тісною. Тому вони пішли до Антонія, просити благословення побудувати церкву поза печерою. Отримавши бажане, вони почали будувати храм на честь Успіння Богородиці.
З часом ігуменом став Феодосій і було до 100 ченців, тому князь віддав їм гору над печерою, де вони побудували Печерський монастир. Потім ігумен вирішив запровадити монастирський устав. Його вони взяли у монаха, що йшов з Греції. Там було затверджено, як співати богослужбові пісні, звершувати поклони, як стояти в церкві, що і коли їсти.
У сімнадцятирічному віці до обителі завітав Нестор-літописець, який в своєму літописі описав подвиги Антонія і Феодосія.
Антоній мав дар зцілювати хворих і пророкувати. Коли князі Ізяслав, Святослав і Всеволод вирушали на війну з половцями, вони зайшли до Антонія по благословення. Але святий сказав, що за гріхи їхні варвари їх розгромлять. Так і сталося на річці Альті.
Коли ж святий відчув, що наближається час його кончини, він втішав стадо своє, що і по смерті не покине їх і завжди буде навідувати обитель. Помер святий 23 липня в своїй печері. Його мощі були покладені в печері під великим монастирем, хоча вони й сховані від наших очей, але завжди допомагають тим, хто про це просить.
45 Нікопольських мучеників
Безбожний правитель Ліакиній видав указ на всій підвладній йому території переслідувати і вбивати християн, а майно їхнє відбирати до державної казни. Коли цей указ дійшов і до Нікополя, язичники почали готувати різні засоби тортур для християн, і багатьох вбивали.
Тоді близько 40 рабів Христових зібрались і вирішили не чекати, поки їх схоплять, а добровільно прийти на суд, прославити Господа і віддатися на муки. І ось вони пішли до ігемона і заявили, що є християнами. Той дуже здивувався згоді стількох людей і мужності, з якою вони добровільно йшли на муки.
Ігемон детально розпитував все про християнство, дивувався,що вони вірять в Христа розп’ятого і почав прославляти своїх богів. Братія ж засудила їхнього бога Зевса за розпусту і численні гріхи, в яких він жив і сказала, що такі боги приводять людей до загибелі. Тоді ігемон розлютився і наказав бити уста їхні камінням. Потім їх скували і кинули до темниці, але вони раділи і співали псалми Давидові. А один з братів підбадьорював решту розповідями про страждання Івана Предтечі, першомученика Степана, апостола Петра та багатьох інших мучеників за віру Христову.
Наступного дня розпочали суд над мучениками. Ігемон сказав їм поклонитися язичницьким ідолам і тоді він їх відпустить, але ті сказали, що в житті не мають нічого дорожчого від Христа. Тоді він наказав їх голими повісити і стругати тіла залізними гаками. Після таких тортур їх знову кинули до темниці. До них навідалась благочестива Власіана, яка напоїла їх холодною водою.
Був у місті шанований громадянин Ірод, язичник, якого дуже поважав ігемон і з ним радився. А в Ірода був секретар Філін, якого дуже любив Леонтій – один з мучеників. І ось Леонтій послав за Філіном і попросив, аби при нагоді він нагадав Іродові про мучеників і порадив наступного дня винести їм смертний вирок.
В той же вечір Ірод вечеряв з ігемоном і порадив стратити мучеників. Мученики подякували Філіну за добру вістку і стали молитвою готуватися до страти і благали Господа про терпеливість, аби жоден не зрікся віри. Опівночі вони співали псалом 118 на власне погребіння. Після його завершення прийшов до них ангел Господній і сказав: «Радійте, раби Господні, близька кончина ваша, імена ваші записані на небі, надійтеся, бо з вами Бог». І ангел зник.
Це все бачили і чули два сторожі, які розважали: «Бачиш, брате, якого царя це воїни? Я з самого початку співчуваю християнам: вони ідуть праведним шляхом, нікого не ображають, не шукають чужої думки, а, навпаки, діляться своїми, всіх люблять, вони творять чудеса. Я думаю ввійти в темницю і просити їх прийняти нас до себе, а ти, брате, як думаєш?»
Інший вважав так само і вони ввійшли в темницю і стали благати мучеників прийняти їх до себе. Святі ж зраділи, що невірні захотіли навернутися до Господа.
Вранці ігемон з воїнами вийшли за місто туди, де мали стратити мучеників. Побачивши, що й сторожі приєдналися до них, він вирішив їх не катувати, бо боявся, що вони зречуться Христа, а він хотів усіх стратити. Тому він видав указ стратити християн: спочатку відрубати їм сокирою руки і ноги, а тоді кинути їх у вогонь, кістки ж їх пізніше кинути в ріку.
Страшні муки терпіли мученики. Один з них, на ймення Сисиній лежав у своїй крові неподалік каменя і благав Господа аби Він виточив воду з каменя і напоїв його. І сталося чудо: з каменя потекла прохолодна вода. Святий напився і прославив Господа і благав Його аби Він побдав і про інших братів його, охолодив їх і дозволив всім їм померти на славу пресвятого імені Його.
Ось слуги розпалили величезний вогонь і спалили тіла мучеників, а кістки їх висипали в ріку Лікос, яка всіх їх зберегла для благочестивих людей, які переховували їх до дня смерті царя-тирана. Коли ж Церкву Христову припинили переслідувати, побожні люди показали всім мощі святих. На їх честь також побудували церкву і всі. Від святих костей та джерела, яке молитвою викликав Сисиній, отримують люди зцілення.