22 (9) липня , середа. Св. влкмч. Панкратія, єп. Тавроменійського.
Апостол. – 1 Кор. 145 зач.; 10, 12-22.
10 Ані не нарікайте, як деякі з них нарікали, то й від губителя загинули. 11 Та все це сталося з ними як приклад; написано ж на науку нам, що дійшли до повноти віків. 12 Тож, коли комусь здається, що він стоїть, нехай уважає, щоб не впав. 13 Вас не спостигла ще спокуса понад людську силу. Бог вірний: він не допустить, щоб вас спокушувано над вашу спроможність, але разом із спокусою дасть вам змогу її перенести. 14 Тому, мої улюблені, втікайте від ідолопоклонства. 15 Я вам говорю як розумним: судіть ви самі, що кажу. 16 Чаша благословення, що ми благословляємо, хіба не є причастям Христової крови? Хліб, що ламаємо, не є причастям Христового тіла? 17 Тому, що один хліб, – нас багато становить одне тіло, бо всі ми беремо участь у одному хлібі. 18 Погляньте на Ізраїля за тілом: чи ж ті, що їдять жертви, не спільники з жертовником? 19 Що хочу цим сказати? Невже ідольська жертва є чимось? Або ідол є чимсь? 20 Ні! А лиш те, що погани, коли щось жертвують, то жертвують бісам, не Богові. Я ж не хочу, щоб ви були спільниками бісів. 21 Не можете пити чаші Господньої і чаші бісівської; не можете бути учасниками столу Господнього і столу бісівського. 22 Чи будемо ж ми гнівити Господа? Чи ми – міцніші від нього?
Євангеліє. – Мт. 68 зач.; 16, 20-24.
20 Тоді він наказав учням, щоб вони нікому не казали, що він – Христос. 21 З того часу Ісус почав виявляти своїм учням, що йому треба йти в Єрусалим і там багато страждати від старших, первосвящеників та книжників, і бути вбитим, і на третій день воскреснути. 22 Тоді Петро, взявши його набік, став йому докоряти: “Пожалій себе, Господи! Це хай не станеться з тобою!” 23 Він обернувся і сказав Петрові: “Геть, сатано, від мене! Ти мені спокуса, бо думаєш не про Боже, а про людське.” 24 Тоді Ісус сказав до своїх учнів: “Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною.
Утреня: по “Бог Господь”: тропар влкмч. (2), Сл., І нині: богород. відпустовий за гласом тропаря влкмч. Катизми чергові, сідальні Октоїха. Канон Октоїха та влкмч. По 9-ій пісні – світильний Октоїха, Сл.: світил. влкмч., І нині: богородичний. Стиховня Октоїха. По “Отче наш”: тропар влкмч., Сл., І нині: богород. за гласом тропаря влкмч. і за днем тижня.
Часи: на 1-му – тропар дня; на 6-му – храму; на 3-му та 9-му – влкмч.
Літургія: вся служба дня. Ап. – 1 Кор. 145 зач.; 10, 12-22. Єв. – Мт. 68 зач.; 16, 20-24.
Вечірня: „Блажен муж”. На „Господи, взиваю” стихир – 6 всі прп. Слава: прп, І нині: богородичний-догмат за гласом Сл. Прокімен дня і три читання прп: Муд. 3:1-9, Муд. 5:15-6:3, Муд. 4:7-15. Стиховня ціла прп., зі своїми приспівами. До наславника прп. добирається богородичний з недільної стиховні за гласом наславника. Тропар прп., Слава, І нині: богородичний з недільних за гласом тропаря прп. Відпуст великий з поминанням тільки служби прп.
Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом
Мт. 16, 20–24: «Геть, сатано від мене!»
Ми дуже рідко побачимо в Євангелії слова категоричні, різкі, ствердні, які лунають з уст Ісуса Христа. Сьогодні саме той випадок, коли Ісус дуже категоричний, що більше, хвилю перед тим, Христос вказує на Петра, що той буде тією скелею, на якій Він збудує свою Церкву. Однак вже через кілька рядків Він має іншу поставу до Петра, який приходить здавалося б з доброю з людського погляду пропозицією, і називає його сатаною.
Бачимо, що Петро відвертав Ісуса Христа від того, щоб чинити волю Отця. Тому Христос не боявся назвати його сатаною, бо знав, що в цю хвилину сатана промовляє через нього. Так і ми з такою ж категоричністю завжди стараймося чинити Божу волю і відкидати все, що нас від цього відводить.
Початок і кінець в нашому житті – шукати і чинити Божу волю. Вона буває інколи приємна для нас, а в інший ситуації – трудна. Але наше завдання не боятися, завжди слідувати за Богом і чинити Його волю!
1 Кр. 10, 12–22 «Не можете пити чаші Господньої і чаші бісівської»
У Євангелії ми часто бачимо радикалізм Ісуса Христа, коли Він вказує, що ми не можемо служити двом панам, бути трошки святим, а трошки грішним. Подібно і в цьому випадку. Господь вказує, що не можемо служити Богові і комусь чи чомусь іншому. А в нашому житті це якраз дуже часто присутнє. З одного боку, ми називаємо себе віруючими людьми, але поруч з тим допускаємо багато нечесності, того, що не узгоджується з заповідями Господніми і з Євангелієм.
Жити Євангелієм непросто. Але цього треба бажати і крок за кроком перемінюватись в цьому напрямі. І коли ми будемо прагнути життя в святості, відкидаючи все, що нас від нього віддаляє, як нам пропонує наш Господь, то рано чи пізно воно стане реальністю для нас!
+Венедикт