2 (19) липня, четвер. + Св. ап. Юди, брата Господнього по плоті.

Ряд.: Апостол. – Рим. 118 зач.; 15, 17-29.

17 Я маю, отже, чим хвалитись у Христі Ісусі щодо речей Божих. 18 Не смію бо говорити про те, чого Христос не сподіяв через мене для послуху поган, словом і ділом, 19 силою знаків і чудес, силою Духа Божого; так що я розповсюднив Євангелію Христову від Єрусалиму й околиць аж до Ілірику, 20 вважаючи, однак, за честь не проповідувати Євангелії там, де Христове ім’я було вже відоме, щоб не будувати на чужій основі, 21 але як написано: «Ті, що про нього їм не звіщалось, його побачать; і ті, що про нього не чули, зрозуміють.» 22 Власне, тому я мав щоразу перешкоди, щоб прийти до вас. 23 Тепер же, не маючи більше поля праці в цих країнах і гаряче бажаючи з давніх літ до вас прибути, коли виберуся в Еспанію, 24 надіюсь, як буду проходити, побачити вас і що ви мене туди проведете, після того, як я трохи натішусь вами. 25 Тепер же йду в Єрусалим, святим служити, 26 бо Македонія і Ахая вирішили зробити якусь збірку на потреби вбогих святих в Єрусалимі. 27 Вирішили, та й винні їм: бо як погани стали спільниками їхніх духових благ, то повинні допомогти їм у тілесних. 28. Коли я це виконаю і вручу їм особисто цю збірку, направлюсь від вас в Еспанію. 29. Я знаю, що коли прийду до вас, то прийду в повноті Христового благословення.

Євангеліє. – Мт. 49 зач.; 12, 46-13, 3.

46 Коли він промовляв ще до народу, то його мати та брати стояли надворі, бажаючи з ним говорити. 47 Каже один до нього: “Он твоя мати і твої брати стоять надворі, бажаючи говорити з тобою.” 48 Тоді він відповів тому, що говорив до нього: “Хто моя мати і хто брати мої?” 49 Вказавши ж рукою на своїх учнів, мовив: “Ось моя мати і брати мої! 50 Бо хто чинить волю мого Отця, що на небі, той мій брат, сестра і мати.” 1 Того дня Ісус вийшов з дому і сів край моря. 2 І зібралася коло нього така сила народу, що він увійшов у човен і сів у ньому, а ввесь народ стояв на березі. 3 Він говорив до них численними притчами, кажучи: “От вийшов сіяч сіяти.

Ап. – Апостол. – Юди, 77 зач.; 1, 1-10.

1 Юда, слуга Ісуса Христа, брат Якова, покликаним, любим у Бозі Отці і збереженим Ісусові Христові: 2 хай милосердя, мир і любов вам примножиться! 3 Любі, докладаючи всієї пильности написати вам про наше спільне спасіння, вважаю за конечне написати вам, щоб заохотити вас боротися за віру, раз назавжди передану святим. 4 Бо до вас просмикнулись деякі люди, що були здавна призначені на засуд: безбожні, які благодать Бога нашого обертають на розпусту й відрікаються від нашого єдиного Владики і Господа Ісуса Христа. 5 Я хочу нагадати вам, – хоч знаєте все, – що Господь, визволивши людей з Єгипетського краю, згодом віддав на погибель тих, які не вірували. 6 І ангелів, що не зберегли свого достоїнства, а полишили власне житло, зберіг у кайданах вічних, під темрявою, на суд великого дня. 7 Так само Содом і Гомора з сусідніми містами, – які, подібно до них, віддались були розпусті й кинулися за іншим тілом, – лежать як приклад, скарані вічним вогнем. 8 Одначе і ці також в маячінні бруднять тіло, нехтують Божою владою і зневажають величчя. 9 І тоді, як сам архангел Михаїл, змагаючись із дияволом і сперечаючись із ним про тіло Мойсея, не наважився винести зневажливого суду, а сказав: «Нехай тебе Господь судить», – 10 то ці зневажають те, чого не знають; а що, немов та нерозумна звірина, з природи знають, -те їх погубляє.

Євангеліє. – Йо. 48 зач.; 14, 21-24.

21 Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об’явлю себе.» 22 Юда ж – не Іскаріотський – мовить йому: «Господи, що таке сталося, що не світові, а нам ти себе об’явиш?» 23 Ісус же озвався до нього, кажучи: «Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло. 24 А хто мене не любить, той і слова мої не береже. І слово, яке ви чуєте, не моє, лише Отця, який послав мене.

Утреня: по “Бог Господь” тр. ап. (2), Сл., І нині: богород. воскрес. за гласом тр. ап. Дві черг. катизми з сідал. ап. Полієлей з Величанням, сідал. ап. Степенна 4-го гласу. Прокімен ап., Єв. Ів. зач. 67; 21, 15-25. Пс. 50. Стихира ап. Канонів 2: Богородиці (“Немокрими ногами” або “Море перейшовши”) та прп. Катавасія “Відкрию уста мої”. По 3-ій – сідал. ап.; по 6-ій – конд.-ікос ап.; по 9-ій – світил. ап. Хвалитні стихири ап., Сл.: ап., І нині: богородичен. По вел. славослов’ї – тр. ап., Сл., І нині: богород. воскрес. за гласом тр. ап. Відпуст великий з помин. ап.

Часи: на всіх тр. і кондак ап.

Літургія: антифони повсякденні. Тр. ап, Сл.: кондак ап., І нині: богород.  Прокімен,  причасний свята і ап. Ряд.: Ап. – Рим. 118 зач.; 15, 17-29. Єв. – Мт. 49 зач.; 12, 46-13, 3. Ап. – Ап. – Юди, 77 зач.; 1, 1-10. Єв. – Йо. 48 зач.; 14, 21-24.

Вечірня: катизма чергова. На “Господи, візвав я” 6 стихир: 3 Октоїха; 3 свщмч., Сл.: свщмч., І нині: хрестобогород. за гласом «Слава». Прокімен дня. Стиховня Октоїха. По “Отче наш”: тропар свщмч., Сл., І нині: богород. відпустовий за гласом тропаря свщмч. і за днем тижня.

Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер 5 тижня після П’ятдесятниці

Мт. 12, 46–13, 3 «Бо хто чинить волю мого Отця, що на небі, той мій брат, сестра і мати»

Родинні стосунки сильніші порівняно з політичними, економічними, стосунками у колективі, бо вони завжди триваліші. Ми завжди в родині більше допомагаємо одні одним, підтримуємо. У сьогоднішньому Євангелії Господь вказує, що є щось більше за ці стосунки. Хоч тілесно між собою ми є браття, сестри, батьки, діти, але наш Небесний Отець, від Котрого походить наше життя і буття, вважає своїми близькими тих, хто чинить Його волю.

Коли ми чинимо Божу волю, тоді змінюємось, преображаємось і все більше стаємося подібними до нашого Отця. Саме тому ті, хто є в Бозі, не зважаючи на те, що не завжди перебувають між собою у родинних зв’язках, є братами і сестрами, як сказав Ісус.

Господь завжди чекає на близькість з нами, на можливість назвати нас братом, сестрою, дитиною, але осягнення цієї близькості є в наших руках. У нашому житті ми можемо ставати ближчими до Бога  або ж ставати дальшими від Нього, стараймося наближатися до нашого Творця і тоді Він наблизиться до нас!

Рим. 15, 17–29 «Тепер же йду в Єрусалим, святим служити»

Завжди хочемо доброго ставлення від інших людей, щоб нам допомагали, підтримували, потішили. І так само інші сподіваються цього від нас. Бачимо, що апостол нам показує цей приклад служіння іншим християнам. Він вказує на те, що йде їм служити. Подивімося на наше життя, на наші спроможності, таланти, ситуації, на те, що ми виконуємо. Яким би іншим був світ, якби ми сприймали все, як нагоду послужити іншим, і якби інші сприймали, що мають нагоду послужити нам. Вже тут на землі ми б сповнялись цією радістю перед смаком Царства Небесного.

Уміймо почати самі служити іншим людям, незалежно як вони ставляться до нас, усім тим, яких Бог нам дав. І рано чи пізно ми побачимо, як це бажання служити передасться їм. І ми не тільки створимо навколо себе атмосферу любові, а й іншим дамо шанс ставати кращими.

+Венедикт