30 (17) травня, Субота Заупокійна.

 Св. ап. Андроніка і тих, що з ним.

Ряд.: Апостол. – Ді. 51 зач.; 28, 1-31.

1 Врятувавшися, ми довідалися, що острів зветься Мальта. 2 Тубільці поводилися з нами з неабияким милосердям: вони нас прийняли коло вогню, що його були запалили з-за дощу, який саме йшов, та задля холоду. 3 Коли ж Павло назбирав жмут хмизу й поклав на вогонь, змія, з приводу жару, вискочила та вчепилася до руки його. 4 Якже побачили тубільці, що гадина звисає з руки його, говорили між собою: «Цей чоловік напевно вбивця; він урятувався від моря, але помста не дає йому жити.» 5 А він, скинувши у вогонь гадину, не зазнав ніякого лиха. 6 Вони гадали, що він спухне або впаде зненацька мертвим. Довго чекали та, бачачи, що нічого незвичайного з ним не сталося, змінили думку й почали говорити, що він – бог. 7 А був поблизу того місця маєток начальника острова, на ім’я Публій, що прийняв нас і гостив три дні ласкаво. 8 Та якраз сталося, що батько Публія, хворий на гарячку й на червінку, лежав у ліжку. Павло ввійшов до нього, помолився і, поклавши на нього руки, оздоровив його. 9 Коли ж це сталось, теж інші на острові, які мали недуги, приходили й оздоровлялись. 10 Вони нас за те всякими почестями вшанували, а коли ми відпливали, понакладали все для нас необхідне. 11 Після трьох місяців ми відпливли на олександрійськім кораблі, що перезимував на острові й мав ознаку Діоскурів. 12 Причаливши в Сиракузах, ми там перебули три дні. 13 Звідси, обпливши, прибули в Реґію. А по однім дні, через те, що знявся південний вітер, причалили на другий день у Путеолі, 14 де знайшли братів, які нас запросили перебувати в них сім день. Так прибули ми до Риму. 15 А звідтіля брати, довідавшись, що ми прибули, вийшли нам назустріч аж до Форуму Аппія та до Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові і посмілішав. 16 І коли ввійшли у Рим, Павлові було дозволено жити окремо разом з вояком, який його стеріг. 17 Через три дні Павло скликав до себе знатніших юдеїв. А як вони зійшлися, він до них промовив: «Я, мужі брати, нічого не зробив проти народу чи батьківських звичаїв, а всеж ув’язнено мене в Єрусалимі і передано в руки римлян. 18 Вони, розсудивши мою справу, хотіли мене відпустити, бо в мені не було ніякої смертної вини. 19 А що юдеї противилися тому, я був примушений покликатися на кесаря, – не щоб я хотів у чомусь народ мій оскаржити. 20 З отого приводу я покликав вас, щоб вас побачити й порозмовляти, бо то за надію Ізраїля мене заковано в оці кайдани.» 21 А ті йому сказали: «Ми ані листів про тебе не одержали з Юдеї, ані з братів ніхто не прийшов, і не звістив і не говорив про тебе щось лихе. 22 Однак, ми бажали б довідатися від тебе, що ти думаєш, бо про цю секту нам відомо, що їй спротивляються всюди.» 23 І призначивши йому день, прийшло їх більше до його домівки. Він викладав їм, свідчивши про Царство Боже, і переконував їх про Ісуса з закону Мойсея та пророків, – від ранку аж до вечора. 24 Деяких переконували його слова, а деякі не йняли віри. 25 І бувши в незгоді між собою, почали розходитися, коли Павло до них промовив лиш одне це слово: «Добре прорік був Святий Дух через пророка Ісаю до батьків ваших кажучи: 26 Піди до цього народу і скажи: Ви слухатимете вухами, і не зрозумієте, дивитиметесь очима, і не побачите. 27 Бо серце цього народу затовстіло й вони вухами тяжко чули, і очі свої зажмурили, щоб часом не бачити очима, і вухами щоб не чути, щоб не зрозуміти серцем і не навернутись, та щоб я не оздоровив їх. 28. Нехай, отже, буде вам відомо, що це спасіння Боже було послане поганам: і вони почують.» 29. Коли ж це сказав, юдеї відійшли, сильно сперечаючися між собою. 30 Павло перебув повних два роки в найнятій хаті та приймав усіх, що приходили до нього, 31 проповідуючи Царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа з повною сміливістю та без перешкоди.

Євангеліє. – Йо. 67 зач.; 21, 15-25.

15 Коли ж поснідали, каже Ісус до Симона Петра: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?» – «Так, Господи, – відрікає той йому, – ти знаєш, що люблю тебе.» Тож мовить йому: «Паси мої ягнята!» 16 І знову, вдруге каже до нього: «Симоне Йонин! Чи любиш мене?» «Так, Господи, – відвічає йому, – ти знаєш, що люблю тебе.» І мовить йому: «Паси мої вівці!» 17 І втретє йому каже: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене?» І засмутився Петро, що аж утретє його питає: «Чи любиш мене», – то й каже йому: «Господи, ти все знаєш, ти знаєш, що тебе люблю!» І каже йому Ісус: «Паси мої вівці! 18 Істинно, істинно говорю тобі: Коли ти молодший був, то підперізувався сам і ходив, куди сам бажав. А як постарієшся, то руки свої простягнеш, і підпереже тебе інший та й поведе, куди ти не схочеш.» 19 Сказав же він це, вказуючи, якою то смертю прославить Бога. І промовивши те, сказав йому Ісус: «Іди за мною!» 20 І обернувшись, бачить Петро, що за ним іде учень, що його любив Ісус і що під час вечері схилився йому на груди та й запитав: «Господи, хто той, що тебе зрадить?» 21 Тож побачивши його Петро, каже Ісусові: «Господи, а цей що?» 22 «Якщо я хочу, – відрікає йому Ісус, – щоб залишився він, аж поки я прийду, то яке тобі до того діло? Ти йди за мною!» 23 Отож розповсюдилась чутка серед братів, мовляв, не вмре отой учень. Та не сказав йому Ісус, що не вмре, лише так: «Якщо я хочу, щоб залишився він, аж поки я прийду, то яке тобі до того діло?» 24 Це той учень, який оте свідчить і який оте написав, і знаємо, що його свідчення – правдиве. 25 Є багато ще й іншого, що сподіяв Ісус, – та якби оте все поодинці записати, то, гадаю, і самий світ не змістив би написаних книг. Амінь.

За упокій: Апостол. – 1 Сол. 270 зач.; 4, 13-17.

13 Не хочемо, брати, залишати вас у незнанні щодо померлих, – щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії. 14 Бо коли ми віруємо, що Ісус умер і воскрес, тож так і тих, які поснули в Ісусі, Бог приведе з ним. 15 Бо це ми вам кажемо словом Господнім: Ми, що живемо, що залишимося до приходу Господа, – не випередимо тих, що поснули. 16 Бо сам Господь на даний знак, на голос архангела та при сурмі Божій, зійде з неба, і найперше воскреснуть ті, що вмерли в Христі. 17 Потім же ми, що живемо, що лишимось, будемо разом з ними вхоплені на хмарах у повітря назустріч Господеві і так будемо з Господом завжди.

Євангеліє. – Йо. 16 зач.; 5, 24-30.

24 Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, – живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя. 25 Істинно, істинно говорю вам: Надходить час, – ба, вже й тепер він, – коли померлі вчують Сина Божого голос, а вчувши – оживуть. 26 Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі. 27 І владу йому дав суд чинити, він бо – Син Чоловічий. 28 І не дивуйтеся з того, бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос його вчують, 29. і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, – воскреснуть на суд. 30 Не спроможен я нічого діяти від себе самого. Суджу я так, як чую, і суд мій справедливий, бо шукаю я не своєї волі, лише волі того, хто послав мене.

Утреня: Мирна єктенія за померлих. Замість “Бог Господь” співаємо алилуя на 8-й глас з трьома стихами за померлих.  Тропар за померлих (2), Сл., І нині: його богород. Катизма 16-та черг., мала єктенія і сідальні Октоїха. Все інше до канону, як на парастасі, тобто 17-та катизма (“Непорочні”) із своїми приспівами, поділена на дві статії, з яких перша закінчується єктенією за померлих, а друга – тропар за померлих. Відтак співаємо єктенію за померлих, сідальний за померлих і Пс. 50. Канон храму і Тріоді. Катавасія – ірмос канону Тріоді. По 3-ій – сідал. Тріоді. По 6-ій – конд.-ікос Тріоді; по 9-ій – світильний Тріоді. Хвалитних стихир 4  Тріоді, Сл., І нині: Тріоді. Мале славослов’я. Стиховня Октоїха, Сл, І нині: Тріоді. По “Отче наш”: тропар за померлих, Сл., І нині: богород. за померлих і “У блаженному успенні”, як на Вечірні.

Часи: на всіх тропар і кондак за померлих.

Літургія: вся Служба за померлих, тільки Ап.-Єв. спочатку дня, а потім за померлих. Ряд.: Ап. – Ді. 51 зач.; 28, 1-31. Єв. – Йо. 67 зач.; 21, 15-25. За упокій: Ап. – 1 Сол. 270 зач.; 4, 13-17. Єв. – Йо. 16 зач.; 5, 24-30.

Вечірня: після “Слава святій” за галицьким звичаєм всі приклякають під час співання “Царю небесний”. «Блажен муж». На “Господи, візвав я” 10 стихир свята, Сл., І нині: свята. Прокімен дня. Три читання: Числа 11, 16-17, 24-29, Йоіла 2, 21-27; 3, 1-5, Єз. 36, 24-28. Литія та Стиховня свята. По “Отче наш”: тропар свята (3). Відпуст великий.

Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота 7-го тижня після Воскресіння

Ів. 21, 15–25: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більше, ніж оці!»

Здавалося б дивним, що Христос кілька разів перепитує Петра, чи він Його любить. Господь зосереджує на цьому увагу,  бо це є фундаментальним. Бог є любов. Коли між нами існує любов, то поміж нами перебуває Бог. А коли Бог перебуває між нами, то Він показує нам, де ми.

Коли перебуваємо в любові, коли маємо в собі любов, то маємо в собі Бога, Який діє через нас. Дуже важливо питати себе, чи ми маємо любов. Що значить любов? Любов – це готовність простити, довіряти людині, готовність бути відкритим, вслухатися в кожну людину, акцентувати увагу на кожній людині.

Коли маємо в собі любов, Божого Духа, то наше життя цілком інакше складається. Коли Бог перебуває серед нас і є для нас основою життя, все інше набирає правдивого смаку і цінності. Нині Христос звертає увагу на найголовніше: «Чи любиш мене?»

Ді. 28, 1–44

«Серце цього народу затовстіло, й вони вухами тяжко чули, і очі свої зажмурили»

Павло докоряє юдеям про те, що вони, хоч були виховані вірі в єдиного Бога і чекали приходу Месії, не були готові це побачити і зрозуміти. І для нас дуже важливо мати добрий слух, мати серце чутливим до Господа, щоб не пропустити Його приходу в наше життя.

Немає ні однієї миті, жодної життєвої ситуації, де би Бог не промовляв. Немає ні однієї обставини, де би Бог не намагався нам сказати щось. Бог завжди нам промовляє, навіть і через якусь нашу помилку, навіть через хворобу, через якийсь здобуток чи падіння. Вміймо розпізнавати Божу волю щодо нас, вміймо розпізнавати цю Господню волю щодо інших. Якщо будемо мати бажання, що є найголовніше, поволі в цьому все більше і більше будемо вправлятися.

+Венедикт