8 (26) квітня, середа. Велика середа. Собор архангела Гавриїла.
Читання: Вих. 2, 11-22
11 Раз якось, у той час як Мойсей був уже дорослий, вийшов він до братів своїх та й приглядався до їхніх тяжких робіт; і побачив як один єгиптянин б’є єврея, одноплемінника його. 12 Озирнувся він туди й сюди і, бачивши, що нема нікого, убив єгиптянина та й сховав його в піску. 13 Іншого дня вийшов він знову та побачив, як двоє євреїв б’ються; і каже до того, що скривдив: Чого б’єш ближнього свого? 14 А той: Хто тебе настановив князем і суддею над нами? Чи не задумав ти вбити й мене, як убив єгиптянина? Злякався Мойсей та й каже собі: Таки виявилося діло. 15 Та й фараон дізнався про цей вчинок і намислював усе, як Мойсея вбити. От і втік Мойсей від фараона й зупинився аж у Мідіян-землі; і присів там коло однієї криниці. 16 А в мідіянського священика було семеро дочок. Прийшли вони черпати воду, щоб наповнити пійла та напоїти батькових овець. 17 Але надійшли чабани і відігнали їх; тоді Мойсей устав і допоміг їм, понапував їм овець. 18 Коли ж вони прийшли до Реуела, свого батька, він і питає: Чому так скоро повернулися сьогодні? 19 А вони: Якийсь єгиптянин відборонив нас від чабанів та ще й начерпав нам води й понапував нам вівці. 20 І каже він дочкам своїм: А де ж він? Чому то ви лишили того чоловіка? Закличте його до їди. 21 І погодився Мойсей зостатись у того чоловіка, а цей видав Ціпору, дочку свою, за Мойсея. 22 І породила вона сина, і він дав йому ім’я Гершом, кажучи: Захожий я в чужій землі.
Читання: Йова 2, 1-10
1 І сталось одного дня, прибули сини Божі, щоб стати перед Господом; прийшов також і Сатана між ними, щоб стати перед Господом. 2 Господь спитав Сатану: «Звідкіля прийшов?» Сатана відповів Господеві й мовив: «Кружляв я по землі та обійшов її навколо.» 3 Господь сказав Сатані: «Чи звернув ти увагу на мого слугу Іова? Нема бо на землі нікого, як він, щирого й праведного, богобоязливого й такого, що цурався б зла. Він усе ще держиться своєї досконалости, дарма що ти навів мене на нього, щоб його безвинно погубити.» 4 Сатана відповів Господеві й мовив: «Шкуру за шкуру! Усе, що має чоловік, віддасть за свою душу. 5 Та простягни лиш твою руку і торкнись його костей і тіла, і побачиш, чи не лихословитиме тебе увічі.» 6 І промовив Господь до Сатани: «Ось він у твоїй руці! Лише життя його пощади.» 7 Вийшов Сатана геть з-перед Господа й ударив Іова лютою проказою від стіп до голови. 8 Взяв Іов черепок, щоб ним чухатися, і сів на попелищі. 9 І каже йому жінка його: «Іще тримаєшся твоєї досконалости? Лихослови Бога і умри!» 10 А він до неї: «Неначе б говорила яка дурна, отаке й ти говориш. Приймали ми добро від Бога, а лиха то й не приймати?» У всьому тому не согрішив Іов своїми устами.
Євангеліє Мт. зач. 108; 26, 6-16.
6 І от коли Ісус був у Витанії в домі Симона прокаженого, 7 підійшла до нього одна жінка з алябастровою плящиною, повною вельми дорогого мира, і вилляла його йому на голову, як він сидів при столі. 8 Побачивши це учні, нарікали й казали: “Навіщо таке марнотратство? 9 Це можна б було дорого продати й – дати бідним!” 10 Ісус зауважив це й сказав їм: “Чому ви докучаєте цій жінці? Вона зробила добре діло для мене. 11 Завжди бо бідних маєте з собою; мене ж не завжди маєте. 12 Виливши це миро на моє тіло, вона вчинила те на похорон мій. 13 Істинно кажу вам: Де тільки буде проповідуватись ця Євангелія по всьому світі, оповідатиметься і про те, що вона зробила, їй на спомин.” 14 Тоді один із дванадцятьох, що звався Юда Іскаріотський, подався до первосвящеників 15 і каже: “Що хочете мені дати, і я вам його видам?” Ті відважили йому тридцять срібняків. 16 І з того часу він шукав доброї нагоди, щоб його видати.
Утреня: замість “Бог Господь” співаємо “Алилуя” розлого і мелізматично на 8 глас і тропар “Ось Жених” (2), Сл., І нині: той самий. Катизми три, сідальні Тріоді. Відтак “Щоб удостоїтись нам”, Єв. Йо. зач. 41; 12, 17-50. Пс. 50. Трипіснець Тріоді. Перед конд.-ікосом співається мала єктенія; на 9-ій пісні “Чеснішу” не співається, ані “Достойно” по каноні, але одразу по катавасії – малу єктенію і світил. “Чертог Твій” (2), Сл., І нині: світил. той самий. Хвалитних стихир – 4: Тріоді, Сл., І нині: Тріоді; мале славослов’я і, по “Сповнім”, – стиховня Тріоді та все інше з поклонами, як у посні дні Великого посту, і якщо не приєднуємо перший час, то відпуст: «Господь, що гряде на вольну страсть спасіння нашого ради…»
Часи: все за пісним уставом святої Чотиридесятниці, лише на всіх Часах кондак Тріоді.
Літургія Передосвячених Дарів: катизма 18. На “Господи, візвав я” – 10 стихир Тріоді, Сл., І нині: Тріоді. Вхід з Євангелією. Прокімен: “Сповідайтеся Богу небесному”, читання: Вих. 2, 11-22; прокімен: “Господи, милість Твоя повіки”, читання: Йова 2, 1-10. Після “Нехай направиться” – виголос: “І щоб удостоїтися нам” й ін. та читає Євангеліє Мт. зач. 108; 26, 6-16. Далі по чину Літургія Передосвячених Дарів. Відпуст: «Господь, що гряде на вольну страсть спасіння нашого ради…»
По відпусті Літургії Передосвячених Дарів вже більше не творимо поклонів у храмі, за винятком трьох доземних поклонів перед Плащаницею зі співом тропаря “Благообразний Йосиф”, а також поясних поклонів зі співом “Слава страстям Твоїм, Господи” і, за звичаєм, “Слава довготерпінню Твоєму, Господи” відповідно – перед і після читання Євангелія.
Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм
Страсна середа
Мт. 26, 6–16: «Підійшла до Нього одна жінка з алябастровою плящиною, повною вельми дорогого мира, і вилляла його Йому на голову».
Знаємо, що миро в ті часи було дуже дороге, і можна зрозуміти, чому навіть для найближчих апостолів Христа такий вчинок був дивним. З одного боку Господь служить бідним, потребуючим, з іншого – даремна втрата стількох коштів, грошей для цього вчинку. Але Христос її не тільки оправдує, але і вказує, що вона робить добре. Чому?
Погляньмо, яку найбільшу цінність ми маємо? Це наше життя тут на землі – це найбільша цінність. А в тому житті – це наш час. Але ми часто не усвідомлюємо того, що саме час, присвячений Богові, є дуже важливий. Ми часто можемо підсвідомо думати, що спілкування з Богом, а це молитва, навпаки, втрата часу. Як учні думали, що виливати таке дорогоцінне миро – нераціонально.
Для нас виливання мира – витрачання свого дорогоцінного часу для Бога. І як нам це непросто робити! Причиною може бути те, що ми до кінця не розуміємо, як важливо для нас є перебувати з своїм Творцем, і ми думаємо, що це дарма втрачений час. А саме це перебування з Богом, наша молитва, «виливання мира» перемінює і сповнює нас, сповнює нас розумінням того, що і як ми маємо робити, як маємо чинити, як будувати стосунки з іншими. Наша молитва, а це перебування з Богом кладе відбиток на усе наше життя!
+Венедикт