23 (10) лютого, Початок св. Великого посту.
Строгий піст. Тиждень 1-ий Великого посту. + Св. мч. Харлампія.
Апостол Єв. 2,2-10
2 Бо коли слово, оголошене ангелами, було таке зобов’язуюче, що всякий його переступ і непослух приймав справедливу кару, 3 то як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння? Воно, спочатку проповідане Господом, було підтверджене нам тими, що його чули, 4 коли Бог засвідчив знаками, дивами й різними потугами, ще й дарами Святого Духа, що їх він розділює за своєю волею. 5 Не ангелам бо підкорив він світ майбутній, про який ми говоримо. 6 Бо десь хтось засвідчив, кажучи: «Що таке людина, що ти про неї пам’ятаєш? Або син чоловічий, що ти навідуєшся до нього? 7 Ти вчинив його малощо меншим від ангелів. Увінчав його славою і честю. 8 Усе підкорив йому під ноги.» А коли все підкорив під нього, то не лишив нічого, що було б йому непідкореним. Та нині ще не бачимо, щоб йому все було підкорене, 9 а бачимо Ісуса, який за те, що перетерпів смерть, увінчаний славою і честю, який на малу хвилину був нижче ангелів, щоб благодаттю Божою зазнати за всіх смерти. 10 Годилось бо йому, – заради якого все і через якого все, що ввів багато синів у славу, – вдосконалити стражданням того, хто дав почин їхньому спасінню.
Євангеліє Мт. 13,24-30, 36-43
24 Ще одну притчу подав він їм, промовляючи: “Царство Небесне подібне до чоловіка, що був посіяв добре зерно на своїм полі. 25 Та коли люди спали, прийшов його ворог і посіяв кукіль поміж пшеницю та й пішов. 26 Коли виросло збіжжя і вигнало колосся, тоді й кукіль появився. 27 Прийшли слуги господаря і кажуть до нього: Пане, хіба не добре зерно ти посіяв на твоїм полі? Звідки ж узявся кукіль? 28 Він і відповів їм: Ворог-чоловік зробив це. А слуги йому кажуть: Хочеш, ми підемо, його виполемо? 29. Ні! -каже, щоб, виполюючи кукіль, ви часом не повиривали разом з ним пшениці. 30 Лишіть, нехай росте до жнив одне й друге разом. А під час жнив я женцям скажу: Зберіть перше кукіль та зв’яжіть його в снопи, щоб його спалити; пшеницю ж складіть у мою клуню.”
36 Тоді він відіслав народ і прийшов додому. І підійшли до нього його учні та й кажуть: “Виясни нам притчу про кукіль, що на полі.” 37 А він у відповідь сказав їм: “Той, хто сіє добре зерно – це Син Чоловічий; 38 поле – це світ; добре зерно – це сини Царства; а кукіль – це сини лукавого; 39 ворог, що його посіяв – це диявол; жнива – це кінець світу; женці – це ангели. 40 Так, як збирають кукіль і в вогні палять, так само буде при кінці світу: 41 Син Чоловічий пошле своїх ангелів, які зберуть із його Царства всі спокуси й тих, що чинять беззаконня, 42 і кинуть їх до вогняної печі: там буде плач і скрегіт зубів. 43 І тоді праведні засяють, як сонце, в Царстві Отця свого. Хто має вуха, нехай слухає!
П’ять перших седмичних днів кожного тижня Великого посту мають Богослуження пісного виду, починаючи від неділі ввечері. На богослужіннях вживаємо ризи багряного кольору.
Утреня: (поклони починаємо від катизм і робимо: на “Алилиуя” кожної “Слава” катизм – 3 малі поклони; на “Чеснішу”кожного із 6 стихів пісні Богородиці – 1 малий поклін; на “Достойно” – 1 малий поклін; на “Слава во вишніх Богу” – 3 малі поклони; на прикінцевому трисвятому – 3 малі поклони; на молитві св. Єфрема – 16 поклонів, тобто 12 малих і 4 великих). Замість “Бог Господь” співаємо “Алилуя” і троїчні тропарі 4-го гласу. Катизми 3; сідальні: 1-й Октоїха, 2-й і 3-й Тріоді. Пс. 50 і молитва «Спаси, Боже, людей Твоїх». Канон мч. і трипіснець Тріоді, які переплітаються із піснями: на 1-ій, 8-ій, і 9-ій піснях – канон мч. і трипіснець Тріоді. На 3-ій, 4-ій, 5-ій, 6-ій і 7-ій – лише канон мч. Катавасією буде завжди ірмос останнього канону. По 3-ій – сідальний мч., Сл., І нині: його богород.; по 6-ій – конд.-ікос мч., або мученичий Октоїха біжучого гласу, поданий на кінці Тріоді (так і у всі седмичні дні Великого Посту). По 9-ій – “Достойно” і по єктенії – світильний гласу. Перед малим славослов’ям ієрей виголошує: “Тобі належить слава…”, а відтак «Слава Тобі, що світло нам показав». Стиховня Тріоді. “Добре воно” (2), по “Отче наш”: тропар “Стоячи у храмі”; відтак “Господи, помилуй” (40) і по останньому поклоні відразу “Прийдіте, поклонімся” тричі й 1-й час.
Часи: все за пісним уставом святої Чотиридесятниці.
Божественної літургії не служимо. За потребою відправляємо повсякденну Святу Служба Ангелам
Вечірня (три малі поклони чинимо: на “Прийдіте, поклонімся”, на “Алилуя, алилуя, алилуя, слава Тобі, Боже” після передпочаткового псалма й після кожної катизми, по “Сподоби, Господи”, на трисвятих, на молитві св. Єфрема – 16 звичайних і 1 поклін по “Достойно”): Катизма чергова. На “Господи, візвав я” 6 стихир: 3 Тріоді і 3 свщмч., Сл.: свщмч., І нині: богород. звич. Прокімен Тріоді: “У Господа спасіння” і одне читання Тріоді: Бт. 1, 1-13, відтак другий прокімен: “Господь почує” і друге читання: Прип. 1, 1-19. “Сподоби, Господи”. Стиховня Тріоді. По “Отче наш” – все за посним уставом.
У перші чотири дні першого тижня Великого посту служимо Велике Повечер’я з каноном св. Андрея Критського по частинах.
Пастирське послання Блаженнішого Святослава на Великий піст 2015 року
Високопреосвященні та Преосвященні владики! Всесвітліші, високопреподобні та всечесні отці! Дорогі в Христі брати і сестри!
Великий піст – це особливий період літургійного року, час духовного пробудження і очищення. Сам Господь спонукає нас до особливої уваги та роздумів над особистим життям, нашим ставленням до Бога і ближнього; запрошує нас перевірити, наскільки правильно ми переживаємо ті історичні обставини, в яких нам доводиться проходити цьогорічний шлях Великого посту.
Наше ставлення до Бога ми, християни, називаємо вірою. Живучи в повній довірі до Бога та досвідчуючи Його діяльну присутність у нашому житті через молитву, ми знаходимо в Ньому джерело надії – стаємо сильні Його силою та відроджуємося в Його любові. Жити з вірою в Бога – означає постійно оновлюватися. Зокрема, упродовж великопісної мандрівки ми повинні пережити «духовну реформу-оновлення» – навернення до Бога.
Це навернення ми традиційно називаємо покаянням: скеруванням усіх думок, бажань і сподівань до Бога, відновленням здатності до боротьби зі злом, підсиленням опору неправді. Справжнє покаяння має не лише глибоко внутрішній характер та стосується не тільки наших особистих стосунків із Богом. Подібно як гріх поширює навколо нас смерть і руїну, наше навернення до Творця має здатність благодатно впливати на все наше суспільство. Ось чому піст – період навернення, покаяння і молитви – ми називаємо часом відродження, відновлення та зцілення віруючої людини, а через неї всього суспільства – силою і діянням Святого Духа.
Боротьба зі злом, неправдою та гріхом є справою не лише окремих осіб. Як народ здатний протистояти агресії нападника тільки об’єднаними, спільними зусиллями, так само відродження особистого духовного життя християнина не можливе без оновлення його стосунків із ближнім. Немає справжнього посту й молитви без милостині, як також не можна любити Бога, не зауважуючи болю ближнього. З цього приводу Господь каже нам: «Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливости розбити, пута кормиги розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись» (Іс. 58, 6–7). Подібно навчає святий Августин, зауважуючи, що першим кроком у великопісній мандрівці має бути крок до ближнього: «Полюби ближнього і тоді поглянь у своє нутро, де зароджується ця любов, і побачиш Бога, наскільки тобі буде це можливо» (Трактат на Євангеліє від Івана 17, 7–9).
До покаяння кличе нас наше сумління – голос Божий у нашій душі, наше справжнє «я», що чекає зустрічі зі світлом Божої Правди. Правильно пережитий час Великого посту підсилює цей голос, дозволяє, щоб ми краще його чули, не заглушували його, не втрачали сяйва Божої істини в нашому серці та не збилися на манівці.
Проте не лише поодинокі люди можуть замулювати своє сумління і вдаватися до самообману. Історія та дійсність нам показують, що в такий стан впадають цілі суспільства. Тому, як кожна людина, суспільство також потребує оновлення, навернення і погляду на себе у світлі Правди.
Християнська любов у суспільному вимірі проявляється як соціальна справедливість. І навпаки: соціальна несправедливість є водночас злом, неправдою та гріхом. Ось чому першим етапом у всенародному покаянні має стати відродження справедливості стосовно тих, хто найслабший, найменш захищений і найбільш потребуючий. «Блажен, хто дбає про нужденного і вбогого, – в лиху годину Господь його врятує!» (Пс. 41, 2).
Одним із показників суспільного сумління в державі є судова система, а свідченням морального здоров’я держави є справедливий суд, що має за основу життєдайний Божий закон. Такий суд є моментом зустрічі між Божою правдою та особистим і суспільним буттям громадянина. Він перестає бути справедливим тоді, коли не шукає правди, а суддя – коли діє проти Божої істини та Його закону. Господь наказує суддям словами Священного Писання: «Дивіться, що ви робите: ви бо чините суд не для людей, а для Господа, і він при вас, коли ви судите. Нехай, отже, буде на вас страх Господній: дійте обережно, бо в Господа, Бога нашого, нема неправди ні сторонничости, ані підкупства» (2 Хр. 19, 5–7). Земні судді не сміють забувати, що перед лицем Бога і вони підсудні, бо сам Господь називає себе Суддею і останній суд – «найвищої інстанції» – залишає собі, бо Його «суд є справедливий» (пор. Ів. 5, 30).
Ми всі добре знаємо, що несправедливий суд може бути інструментом насилля та розправи над людиною, засобом репресій і зневаги гідності цілого народу. Кожна кривда і несправедливість вражає, але кривда і несправедливість, яких людина зазнає там, де її мають захистити від несправедливості, вражає і болить набагато сильніше та позбавляє надії. У нашій державі людина почувається найбільш беззахисною саме перед судовою системою, тому потреба реформи судочинства є в нас чи не найгострішою.
І піст, і реформи вимагають самообмеження, праці над собою, яка може бути навіть болісною. Цього року підготування до Пасхи Господньої буде позначене лихоліттям війни та економічної скрути. Тож нехай наша витривалість у боротьбі за свободу і кращу долю рідного народу оновиться через добровільне самозречення задля оновлення приватного і суспільного життя, особисту жертву задля перемоги любові над ненавистю.
Ми, християни, знаємо, що результат цієї реформи-оновлення залежить не лише від нас самих, а передусім від нашої співдії з Богом через дотримання ще двох передумов справжнього посту – молитви і милостині. Молитва відкриває нас до Бога, запрошує Його діяти в нас, а милостиня, допомога ближнім, сприяє подоланню несправедливості, що є в світі, є добровільним умертвленням наших злих нахилів задля паломництва до воскресіння.
Нехай оновлена сила християнської віри, надії й любові дарує нам певність у неминучості перемоги Божої справедливості над кривдою, – перемоги над усяким ворогом, зовнішнім і внутрішнім, що повстає проти Бога й гідності людини, сотвореної на Його образ і подобу. «А втім, брати, радійте, прагніть до досконалости, підбадьорюйтеся, будьте однієї думки, живіть мирно, і Бог любови та миру буде з вами!» (ІІ Кор. 13, 11).
† СВЯТОСЛАВ