17 (4) лютого, Вівторок. Прп. Ісидора Пилусіотського.
Апостол Юд. 77 зач.; 1, 1-10.
1 Юда, слуга Ісуса Христа, брат Якова, покликаним, любим у Бозі Отці і збереженим Ісусові Христові: 2 хай милосердя, мир і любов вам примножиться! 3 Любі, докладаючи всієї пильности написати вам про наше спільне спасіння, вважаю за конечне написати вам, щоб заохотити вас боротися за віру, раз назавжди передану святим. 4 Бо до вас просмикнулись деякі люди, що були здавна призначені на засуд: безбожні, які благодать Бога нашого обертають на розпусту й відрікаються від нашого єдиного Владики і Господа Ісуса Христа. 5 Я хочу нагадати вам, – хоч знаєте все, – що Господь, визволивши людей з Єгипетського краю, згодом віддав на погибель тих, які не вірували. 6 І ангелів, що не зберегли свого достоїнства, а полишили власне житло, зберіг у кайданах вічних, під темрявою, на суд великого дня. 7 Так само Содом і Гомора з сусідніми містами, – які, подібно до них, віддались були розпусті й кинулися за іншим тілом, – лежать як приклад, скарані вічним вогнем. 8 Одначе і ці також в маячінні бруднять тіло, нехтують Божою владою і зневажають величчя. 9 І тоді, як сам архангел Михаїл, змагаючись із дияволом і сперечаючись із ним про тіло Мойсея, не наважився винести зневажливого суду, а сказав: «Нехай тебе Господь судить», – 10 то ці зневажають те, чого не знають; а що, немов та нерозумна звірина, з природи знають, -те їх погубляє.
Євангеліє Лк. 109 зач.; 22, 39-42; 45-23, 1.
39 Тоді вийшов він і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні. 40 Якже прибув на місце, він сказав їм: “Моліться, щоб не ввійти в спокусу.” 41 І сам відійшов від них так, як кинути каменем і, ставши на коліна, почав молитися: 42 “Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!”
45 Підвівшись від молитви, він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку. 46 І сказав їм: “Чого спите? Вставайте та моліться, щоб не ввійти в спокусу!” 47: Коли ще говорив, аж ось надходить юрба, і на чолі її йде один з дванадцятьох, званий Юда; і підійшов він до Ісуса, щоб його поцілувати. 48 А Ісус сказав до нього: “Юдо, поцілунком видаєш Чоловічого Сина?” 49 Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом: “Господи, чи не вдарити нам мечем?” 50 І вдарив один із них слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо. 51 Ісус озвався: “Лишіть но!” І доторкнувшися до вуха, він зцілив його. 52 Тоді Ісус сказав до первосвящеників, начальників сторожі святині і старших, що були вийшли проти нього: “Як на розбійника ви вийшли з мечами та киями! 53 Як я щодня був з вами в храмі, не простягнули ви рук на мене; та це ваша година, і влада темряви.” 54 Схопивши Ісуса, вони повели його й привели в дім первосвященика. Петро ж ішов слідом за ним здалека. 55 І коли вони розклали вогонь посеред двору та посідали вкупі, сів і Петро між ними. 56 Побачила його одна слугиня, як він сидів біля багаття і, приглянувшись до нього пильно, каже: “І цей з ним був!” 57 А він відрікся, кажучи: “Не знаю його, жінко!” 58 Та трохи згодом другий, побачивши його: “І ти з них”, – каже. Але Петро відповів: “Ні, чоловіче!” 59 А по якійсь годині хтось інший почав наполегливо казати: “Справді, і цей з ним був! До того він і з Галилеї!” 60 Петро озвавсь: “Не знаю, чоловіче, що ти кажеш.” І зараз, як він говорив ще, заспівав півень. 61 І Господь, обернувшись, глянув на Петра, і згадав Петро Господнє слово, коли Господь йому сказав: “Петре, перше, ніж півень заспіває, ти мене відречешся тричі.” 62 І, вийшовши звідти, заплакав гірко. 63 Тим часом люди, що держали його, б’ючи його, над ним знущалися 64 і, накривши, питали його: “Пророкуй, хто той, що вдарив тебе?” 65 І багато іншого, глузуючи, говорили на нього. 66 Якже настав день, зібралася рада старших народу, первосвященики та книжники; і привели його на суд свій 67 і казали: “Коли ти – Христос, скажи нам.” Він відповів їм: “Коли скажу вам, ви не повірите; 68 а якщо вас спитаю, ви не відповісте. 69 Віднині Син Чоловічий сидітиме по правиці Божої Сили.” 70 А всі сказали: “То, значить, ти Син Божий?” Він сказав до них: “Самі ж кажете, що я.” 71 “Навіщо нам ще свідки”, – сказали ті, – “самі ми чули з уст його.”
1 Тоді встала вся їхня громада, і повели його до Пилата.
Утреня: по “Бог Господь”: тропар свята (2), Сл.: прп., І нині: тропар свята. Катизми черг., 1 сідальний свята, 2 сідальний тріоді. Пс. 50. Канон свята, прп. і тріоді. По 9-ій пісні – світильний прп., Сл., І нині: свята. Стиховня тріоді. Сл.: І нині: свята. По “Отче наш”: тропар прп., Сл., І нині: свята. Відпуст з помин. свята і прп.
Часи: на всіх тропар свята; Сл.: на 3 та 9 – тропар прп. Кондаки: 1 та 6 – свята; 3 та 9 – прп.
Літургія: антифони повсякденні. Тропар свята, Сл., І нині: кондак свята; Прокімен, алилуя і причасний свята. Ап. – Юд. 77 зач.; 1, 1-10. Єв. – Лк. 109 зач.; 22, 39-42; 45-23, 1. Замість “Достойно” – ірмос 9-ї пісні канону свята з приспівом. Відпуст з помин. свята і прп.
Вечірня: катизма чергова. На “Господи, візвав я” 6 стихир: 3 свята, 3 мчц., Сл.: мчц., І нині: свята. Стиховня тріоді. Сл.: І нині: свята. По “Отче наш”: тропар прп., Сл., І нині: свята. Сугуба єктенія і після неї творимо три доземних поклони без молитви Єфрема і відтак відпуст середній з помин. свята і мчц.
Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом
Вівторок сиропусного тижня
Євангеліє
Лк. 22, 39–42; 45–23, 1
«Тільки хай не Моя, а Твоя буде воля»
Деколи в нашому християнському житті ми зберігаємо ту ж саму поставу, яку маємо в світі, де ми часто навчаємося грати ролі: керівника на підприємстві, роль батька-матері, члена якоїсь організації. І тоді ми приходимо до церкви, де замість спілкування і зустрічі з Богом так само починаємо грати якусь роль: доброго християнина або грішника. Але Бог дивиться на серце людини, Він добре знає нас і не потребує, щоб ми себе обливали болотом або щоб ми себе відбілювали. Бог чекає, щоб ми жили в правді, тоді наше духовне життя буде ефективним.
Бачимо, що Христос без страху говорить Отцеві те, що в Нього на серці: «Отче, коли Ти хочеш, віддали від мене цю чашу!» Значить, каже: «Отче, якщо хочеш», з готовністю прийняти, що воля Отця може бути інша. Але Ісус возносить Богові це прохання без страху, що Отець про Нього подумає. Так і ми в своєму житті не повинні мати страху просити Бога, подякувати Богові, не біймось зауважити свої недоліки, вади, пристрасті… Все, що нас турбує. Бог не потребує, щоб ми грали перед ним роль, але очікує щоб ми стали перед ним такими, як ми є.
Апостол
Юди 1, 1–10
«Згодом віддав на погибель тих, які не вірували»
Нас може дивувати, як Бог може віддавати когось на погибель. Звичайно в Старому Заповіті і на початку Нового дуже сильно плекалася свідомість віри в єдиного Бога. Було глибоке розуміння, що без Бога нічого не стається. Бог стоїть за кожною подією нашого життя. Коли ми кажемо, що Бог когось віддав на погибель, то не тому, що Бог засудив і віддав, але дозволив, бо людина сама прийняла таке рішення, так жити, так чинити.
Бог не зважаючи на Свою всемогутність завжди залишає нам свободу. І коли ми вибираємо зло і відходимо від Бога, це падіння позбавляє нас не тільки буття з Богом, але й позбавляє нас радості життя людського, земного. Бачимо, якщо людина відходить від Бога, яка вона стає в своєму людському житті, спілкуванні, людина деградує. Лише з Богом людина може ставати повноцінною, правдивою людиною.
Тому Бог нам допускає різні ситуації, часом трудні, коли ми віддаляємось від Бога, щоб вони нас трохи збудили, коли ідемо на погибель, коли ми опиняємося в ситуації богозалишеності. Кожен з нас в якісь мірі посмакував життя без Бога через свої прогрішення і гріхи. Тепер маємо цей досвід врахувати і ніколи не повертатися до того найтяжчого з можливих станів – життя без Бога!
+Венедикт
