Понеділок 28 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. 2 Тим. 2, 20–26
20 А у великім домі є не тільки золотий та срібний посуд, але й дерев’яний та глиняний; інший на честь, а інший на нечестя.
21 Отже, як хтось очиститься від цього, буде посудом на честь, освяченим, корисним для господаря, готовим на всяке добре діло.
22 Утікай від пристрастей юнацьких; шукай справедливости, віри, любови, мира – разом з тими, що прикликають Господа чистим серцем.
23 А від дурних та безглуздих питань ухиляйся: сам бо знаєш, що вони породжують сварки.
24 Слузі ж Господньому слід бути не сварливим, а до всіх привітним, здібним навчати, терпеливим,
25 лагідно картаючим тих, що спротивляються; може Бог дасть їм колись покаяння, щоб вони спізнали правду
26 і виплуталися з тенет диявола, який схопив їх у полон – виконувати його волю.
Роздуми владики Венедикта:2 Тим. 2, 20–26 «Слузі ж Господньому слід бути не сварливим, а до всіх привітним»
Знаємо, що до різних людей ми по-різному ставимось: з одними нам приємно бути з перших хвилин знайомства, інших – можемо уникати чи непривітно реагувати на їхню появу. На це впливає дуже багато чинників, свідомих та не свідомих. Апостол же нам вказує на важливу річ – бути привітними до всіх, до кожної людини, яку послав нам Господь.
Кожна людина без виключення очікує привітності, доброти, кожна людина цілковито інакшою стає, коли ми до неї ставимось з любов’ю, з миром. Спробуймо у своєму щоденному житті уникати стереотипів, які ми маємо щодо когось, а все більше стараймось бути відкритими на кожну людину.
Якщо кожну людину будемо готові прийняти, допомогти, усміхнутися, сказати добре слово, добре думати про неї, то ця привітність завжди повернеться до нас. Можливо, не усі і не відразу ставитимуться до нас так само, але Бог знає серце кожного, тому найголовніше те, що за наші старання нам буде нагорода на Небі!
Євангеліє дня. Лк. 19, 37–44
37 А як був близько вже до спуску з Оливної гори, вся громада його учнів, радіючи, почала сильним голосом хвалити Бога за всі чуда, що бачили,
38 кажучи: “Благословен цар, що йде в ім’я Господнє! Мир на небі і слава на висотах!”
39 Деякі з фарисеїв, що були в юрбі, сказали йому: “Учителю, заборони твоїм учням.”
40 Він же відповів: “Кажу вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння.”
41 І як наблизився і побачив місто, він над ним заплакав,
42 кажучи: “Якби й ти цього дня зрозуміло те, що веде до миру! Але тепер воно закрите перед твоїми очима!
43 Бо прийдуть дні на тебе, і вороги твої валом тебе оточать і тебе обляжуть, і стиснуть тебе звідусюди;
44 вони розчавлять тебе й твоїх дітей, які будуть у тобі, і не зоставлять у тебе каменя на камені – за те, що ти не зрозуміло часу твоїх відвідин.”
Роздуми Венедикта:Лк. 19, 37–44 «Кажу вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння».
Не так давно, за комуністичних часів, влада хотіла, щоб Церква мовчала. І зовнішньо виглядало, що наша Церква була практично знищена, здавалося, що цій імперії ніхто не зможе ніщо зробити. Але бачимо, що сталося з Радянським Союзом.
Відтак знаємо, що Бог є сталий, і ніхто не може стати до війни з Богом, бо позаяк Бог незмінний, а все інше зміне. Саме Господь, без сумніву, берегтиме свою Церкву. І оскільки Бог прагне промовляти до серця кожної людини – чи в комуністичні, часи чи тепер – то Він робить усе, щоб людина почула.
Якщо треба, щоб ми почули, то може статися щось таке, про що Господь каже, що: «Каміння кричатиме». Як в нас народі кажуть: «Поки грім не загримить – чоловік не перехреститься». Бог хоче спасіння людини, хоче добра для кожної особи. Тому маємо бути свідомі, що Бог промовляє у нашому житті, і бути уважним до того, що Бог хоче нам сказати тією чи іншою подією. Бо Бог завжди говорить!