Понеділок 26 тижня після П’ятдесятниці
Апостол дня. 1 Тим. 1, 1–7
1 Павло, апостол Христа Ісуса, за повелінням Бога, Спаса нашого і Христа Ісуса, нашої надії,
2 Тимотеєві, правдивому синові у вірі: благодать, милосердя, мир від Бога Отця і Христа Ісуса, Господа нашого.
3 Як я просив тебе зостатися в Ефесі, йдучи в Македонію, так прошу, щоб ти наказав деяким не вчити іншого навчання
4 і не зважати на байки та безконечні родоводи, що більше викликають суперечки, ніж служать Божому задумові спасіння через віру.
5 Ціль же того веління – любов із щирого серця, з доброго сумління та невдаваної віри.
6. Деякі від цього відхилились і попали у пустословство:
7 вони хочуть бути законовчителями, не розуміючи ні того, що говорять, ані того, про що твердять із такою певністю.
Роздуми владики Венедикта:1 Тим. 1, 1–7 «Ціль же того веління – любов зі щирого серця»
Апостол народів вказує на те, що навіть в християнських громадах повставали різноманітні підходи до християнського життя. Були суперечки, дискусії, байки, родоводи, пустослів’я, якого деякі хотіли вчити, а інші були вперті, самовпевнені.
Але Господь вказує на найважливішу річ в наших стосунках – це любов. І це для нас є великим знаком питання: чи ми все робимо з любові. Критерієм нашого християнського життя має бути те наскільки ми сповнені любов’ю до кожної людини, яку ми зустрічаємо, наскільки ми обдаровуємо любов’ю кожну особу, яку посилає нам Господь.
То ж маємо любити не лише тих, які нам близькі, але кожну особу, яку нам посилає Господь.
Євангеліє дня.Лк. 14, 12–15
12 Він сказав також тому, що його покликав: “Коли справляєш обід або вечерю, не клич твоїх друзів, ні твоїх братів, ані твоїх родичів, ані сусідів багатих, щоб часом і вони також тебе не запросили й не було тобі відплати;
13 але як справляєш бенкет, заклич убогих, калік, кривих, сліпих.
14 І ти будеш щасливий, тому що вони не мають, чим тобі відплатити, – тобі бо віддасться в день воскресіння праведних.”
15 Почувши це один із тих, що за столом сиділи, сказав до нього: “Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім.”
Роздуми Венедикта:Лк. 14, 12–15 «Коли справляєш обід або вечерю, не клич твоїх друзів, ні твоїх братів, ані твоїх родичів, ані сусідів багатих, щоб часом і вони також тебе не запросили й не було тобі відплати».
Кожен з нас живе в певних обставинах: маємо рідних, наших батьків, братів, сестер, дружин, дітей, друзів, осіб, які нас підтримують, і людей, яких підтримуємо ми, яким довіряємо, які довіряють нам.
У суспільстві існує дуже багато різних груп, підгруп, які функціонують між собою і живуть з почуттям приналежності до якоїсь з них.
Для нас завжди ближчі ті, кого ми знаємо в силу тих чи інших обставин. Інші особи, яких ми не знаємо, є для нас чужі, не скажемо, що вони є нашими ворогами, але ж чужими нам, до яких тримаємо якусь дистанцію. До знаних нам осіб завжди ставимося з більшою симпатією. А до не знаних – можливо, не з антипатією, але з певною «байдужістю». Нам легко робити добро нашим знайомим, бо сподіваємось, що і вони нам цим віддадуть. Але Господь очікую від нас, що б ми робили добро кожній людині, яка створена на Його образ.
Знаємо, що Господь уособлює себе з ближнім, з кожною людиною: «Що ви зробили одному з ближніх, то ви Мені зробили». Те, що робимо будь-якій людині – робимо Богові. Бо якщо ми робимо добро лише тим, хто нам близький, – ми просто по-людськи робимо, бо вони нам близькі. Робімо ж добро для кожної людини, бо тоді ми будемо робити добро для Бога!